Ще не вмерли Україна,

І слава, і воля,

Ще нам, браття молодії,

Усміхнеться доля.

Так клятвенно й священно звучить цей гімн нашого народу, так просто й мудро виражають слова Чубинсько- го віру в щасливе майбутнє України. Саме ця пісня, про­йшовши через імперські тюрмий катівні, сибірські мо­рози й соловецькі концтабори, вийшла на передній край визвольного руху, удостоїлась бути музичним гербом ду­ховного відродження народу. Записана в 1910 році на грамплатівку в чудовому виконанні Модеста Менцинсько- го, вона ще більше полонила душі людей, мов ясновиди­ця, скидала полуду з очей і гуртувала навколо свого не- вигасного полум’я.

Згинуть наші воріженьки,

Як роса на сонці.

Запануєм і ми, браття,

У своїй сторонці.

Саме так співав Модест Менцинський. Ця лаконічна пісня стала згодом музичним знаком держави, усього народу. Протягом багатьох років цей гімн був для українського на­роду вірним і надійним провідником на дорогах визвольної боротьби. Були «валуєвські», «емські» й брежнєвські часи заборони нашого слова, були для нього сибіри, соловки, биківнянські ліси, але й розгоралися хвилі українського національного відродження, що ламали кригу тоталітарних морозів. Отже, народ із ним вистояв у найстрашніші часи і більше не захоче розлучатися зі своїм провідником.

І сьогодні державний гімн України закликає нас пам’я­тати про минулу славу рідної землі, про жертовність її кращих синів і дочок у боротьбі за волю і незалежність. Гімн пробуджує високі патріотичні почуття і віру в щас­ливу зорю рідної України.

Душу й тіло ми положим

За свою свободу

І покажем, що ми, браття,

Козацького роду.