ДАЖБОГ І ЖИВА. Мовив якось Сокіл-Род до Білобога й Перуна: «Негоже нам, бо­гам, залишати дітей своїх напризволяще, мусимо допомогти їм».

І тоді Творець зніс Золотий Жолудь і Золоте Зернятко, і повелів Білобогові посадити їх на Землі й полити Живою Водою.

Коли Білобог виконав наказ, сталося диво. З Жолудя виріс крис­латий Дуб, на верхівці якого спав міцним сном найвродливіший юнак. А Золоте Зернятко спородило Житній Колос, із вродливою дівчиною на верхівці, яка теж спала міцним сном.

Та Чорнобог послав своїх слуг, чорних змій, вкусити юнака та дівчину. Тоді б вони ніколи не прокинулися.

Але бог Перун перетворив зміюк у в’юнкі стебла плюща. І при­красив цей плющ стовбур Дуба та стебло Житнього Колоса. А Сокіл- Род вдихнув життя у вуста юнака та дівчини. І ті почали дихати, ожили, розплющили очі і в один голос мовили: «Як довго ми спали!» І сказав сокіл: «Ви спали вічність. Тепер я даю вам вічне Життя». Тоді творець повелів їм прийти до Вирію. Довго йшли юнак з дівчиною, доки прийшли у світлий Вирій, де співали пташки і було тепло. І нарік Творець юнака Дажбогом —найщедрішим богом, що

рясно засаджує землю рослинами та заселяє звіром і птаством. А дів­чина — це Жива, богиня Життя, що засіває землю житом, пшени­цею тощо.

І наказав Сокіл чоловіку і жінці народжувати богів і людей, бути щедрими на віддавання, творити Добро і Красу на Землі — на зло всьому темному царству.

Потому вкусили Дажбог і Жива молодильні яблука, що їх дав Творець, і стали безсмертними. Скупалися у живій воді й стали вічно молодими.

І відтоді прикрашають і збагачують Світ.