«Чорна рада» в Ніжині. Літописи — це твори, які зберегли для нас свідчення очевидців про історичне минуле України. Вони охоплюють різні періоди життя держави, розповідають про видатних людей, які творили історію, дають оцінку подіям, що відбувалися в той чи інший проміжок часу.

«Літопис Самовидця» — це розповідь про період козаччини, про боротьбу між різними «партіями», які по-різному бачили розвиток України. Але в цю боротьбу втручалися й особисті амбіції учасників, що робило події особливо драматичними. На що тільки не йшли політичні діячі, щоб здобути владу. Ось тільки інтереси України, простого народу у тій боротьбі відсувалися на другий план.

«Літопис Самовидця» розгортає перед нами трагічні події 1663 року, коли на Лівобережній Україні змагалися за гетьманську булаву Іван Брюховецький і Яким Сомко. Щоб досягти своєї амбітної мети, кожен з них робив ставку на ту чи іншу політичну силу.

Яким Сомко шукав підтримки серед козацької старшини, мріяв зміцнити її владу, домагався привілеїв для своїх союзників.

Іван Брюховецький був ставлеником запорозької голоти, усіма способами домагався підтримки російського царя. Літописець розповідає, як Брюховецький «докучает його царському величеству», просячи, щоб самодержець прислав впливових людей на раду, а дізнавшись про приїзд послів, «зараз, вийшовши з Гадячого, простует к Батурину, переймаючи тих послів од його царського величества», а своїх прибічників відправляє з листами у різні полки, щоб «козаки збиралися у Ніжин на раду і «Ніжин рабувати» (грабувати).

Сомко, зібравши коло себе «значних» козаків, старшину та вірні йому полки, теж рушив до Ніжина.

Літописець говорить, що та рада суперечила закону, адже Сомко уже мав «гетьманство од подручных собі полковників і сотників і козаков, подтвержденное присягою ново в Ічні», але, маючи законну владу, гетьман сподівався довести правду тим козакам, які підтримували Брюховецького.

«Чорна рада» в Ніжині на раді козаки мали бути «без всякого оружжя». За містом розбили намет для царських послів, який охороняло «військо московське з оружжєм задля утримання своєволі».

Війська Брюховецького і Сомка розійшлися в різні боки, «і скоро тая рада стала, і боярин вийшов з намету і почав читати грамоту і указ його царського величества». Але козаки не дослухали боярина і стали голосно вигукувати імена Брюховецького і Сомка. Дуже скоро крики перейшли у бійку. Прибічників Брюховецького було значно більше. Упившись вином, яке виставив цей хитрий претендент на гетьманську булаву, «чернь» не хотіла слухати слушних доказів Сомка, накинулася на нього, зламала його бунчук. Сомко ледве вибрався з тієї віремії і «в’їхав до свого табору, юже не маючи бунчука ані булави, бо тоє запорожці видрали оному».

Сомко намагався пояснити царському послу, що «гвалтом гетьманство дано Брюховецькому, которого войско не приймуєт», що треба знову раду скликати і обрати того, кого обере старшина і козаки. Брюховецький, який уже мав у руках гетьманські клейноди, опирався цьому, та згодом «позволився». «Але несталость наших людей тоє помішала».

Прибічники Сомка, побачивши його поразку, похапали свої корогви і «до табору Брюховецького прийшли і поклонилися», а потім стали грабувати добро старшини.

Того ж дня Іван Брюховецький прийшов до царського намету і отримав з рук князя булаву, бунчук і підтвердження гетьманства.

Три дні по тому «чернь» грабувала добро «значних козаків», розправлялася із старшиною, «а старшина, козаки значнії, яко змогучи, крилися, где хто могл, жупани кармазиновії на сермяги міняли». За три дні «теє забойство почало усмирятися», але багато тих, хто підтримував Сомка, позбулися не тільки майна, а й життя. Та й сам гетьман, який не зміг втримати булаву в руках, помер наглою смертю.

Царські посли дуже дивувалися зі звичаїв, непостійності козаків. Вони добре усвідомлювали підступність Брюховецького, схилялися на бік Сомка, але навіть їхнє озброєне військо нічого не вдіяло б із розгулом безглуздої сили «черні».

Чорна рада 1663 року ще раз показала згубність розбрату серед українців, трагедію народу, який не знає єдності.