Чому смішний пан. Ж. Б. Мольєр написав понад тридцять комедій, в яких висміяв святенництво, лицемірство, тупість і легковажність, дворянську пиху і зарозумілість французьких буржуа. У своїй комедії “Міщанин у дворянстві” драматург звернувся до акту­альної на той час проблеми: зубожіння аристократів і про­никнення в їх середовище заможних буржуа, які намагають­ся за великі гроші купити дворянський титул. Як ми знаємо, Мольєр завжди додержувався основного творчого принципу “виправляти людей, розважаючи їх”. Тому великий комедіограф у своєму творі висміює Журдена, одержимого ідеєю стати дворянином, тобто тим, ким він не міг бути ані за по­ходженням, ані за вихованням.

Мольєрові глибоко чужі переживання людини, яка хоче віддати всі свої капітали за пусте право називатися дворяни­ном, за дворянський герб. Інакше як божевіллям цей намір не назвеш. Людина втрачає почуття власної гідності, тягну­чись за примарами, намагаючись бути тим, чим вона не є, зраджуючи свою сутність, принижуючись. Навіть учитель му­зики помітив одержимість свого хазяїна: “Пан Журден із його божевіллям на дворянстві і на світському обходжен­ні — це для нас просто скарб”. Так чому б не нажитися на дурощах божевільного буржуа, позбавленого власної гордості? Чому б не повчити його різних світських премудростей, в той же час насміхаючись з нього самого та його виховання і за­грібаючи непогані гроші? Нещасний Журден — знахідка для шахраїв.

Який же кумедний Журден у деяких зізнаннях щодо свого навчання: “Я і не підозрював, що от уже більш як сорок років розмовляю прозою”. Але не тільки смішно чути визнання у власному неуцтві від цієї літньої людини, яка своєю працею добуває капітал. Нерозумність немолодої людини — от те, що змушує досадувати нас, сучасних читачів. Адже він завжди був дбайливим хазяїном, точно знає, як витрачена кожна копійка, у розумі тримає складні розрахун­ки, пов’язані з боргами графа Дрранта. Отже, Журден не такий вже й дурний, якщо може досягти успіху в комерції. Вада його полягає у тому, що він не може осягнути своїм розумом, що бути схожим на дворянина тільки зовні — не значить відповідати своєму ідеалові. Саме тому він дуже кумедний у своїх червоних оксамитових штанях, зеленому камзолі, у вузьких панчохах із спущеними петлями, у до болю тісних черевиках. Людина прирікає себе на постійні побутові незручності, виглядаючи при цьому надзвичайно смішною. Причина страждань Журдена полягає у певному “дефекті” його свідомості — вірі в те, що тільки дворяни гідйі поваги. Отже, маючи, так би мовити, соціальний ком­плекс, герой готовий на будь-які жертви для досягнення бажаного становища у суспільстві. Але береться він зміню­вати тільки зовнішній спосіб свого життя, залишаючись при цьому типовим, хоч і “переодягненим” буржуа.

Драматург дає нам можливість зрозуміти те, що не може зрозуміти герой: культуру й освіченість ніщо не може замінити, навіть пишний одяг і звертання “ваша милість”.

Примарність і внутрішня необґрунтованість прагнень Жур­дена — основна причина його програшу. Причому програш його виражається в речах реальних, матеріальних. Адже, осліплений блиском аристократизму, купець Журден багато програв: граф Дорант виманює у нього гроші.

Мені шкода цього буржуа, і в той же час хочеться на його прикладі застерегти багатьох моїх сучасників: за гроші розум не купиш, а втратиш останній, не зовнішність прикрашає лю­дину, а її внутрішній багатий світ. Журден визнав свою пораз­ку. І в цьому допомогли йому люди, яким він був дорогий.

Ну а головний висновок, що робить Мольєр, усе ж’, на мій погляд, полягає в тому, що ті дворяни, яких узяв за зразок Журден, зовсім не варті його, що аристократи — шахраї, злодії, ледарі.

У певному розумінні наївний Журден стоїть морально вище за них, він чистіший у своїх поглядах на життя.