Найвизначнішим співцем знедоленог0 нар0ду  виразником його мрій і сподівань був Т. Г. Шевченко. Продовжувачем традицій Кобзаря стала Марко Вовчок. У 1857 році з’являються її «Народні оповідання», в яких виразно зазвучав голос борця проти неправди, сміливого викривача сваволі кріпосників. Росіянка за походженням, Марко Вовчок любила, добре знала українську мову і писала нею свої твори. Т. Г. Шевченко прочитав «Народні оповідання», коли повертався із заслання. Він високо оцінив їх, а молоду письменницю назвав своєю духовною «донею» за те, що вона стала його послідовницею в літературі.

До збірки ввійшли оповідання «Сестра», «Козачка», «Одарка», «Чумак» та інші.

Чим подобаються мені оповідання Марка Вовчка своєю тематикою та силою почуттів, з якою письменниця викриває панів-кріпосників.

Оповідання «Козачка», «Горпина» своєю викривальною силою наближаються до Шевченкових творів про тяжку долю матері-кріпачки. Горпину, наприклад, гонять на панщину в той час, коли її дитина важкохвора, помирає. Подібне читаємо і в Т. Г. Шевченка у «Сні» (1844): «…опухла дитина — голоднеє мре, а мати пшеницю на панщині жне».

Марко Вовчок художньо змалювала трагедію жінки-кріпачки, яка не має права навіть на спокійне материнство. Письменниця прямо звинувачує в цьому існуючі кріпосницькі порядки.

У своїх оповіданнях Марко Вовчок змалювала типові образи кріпаків (переважно’жінок), глибоко розкрила тяжку долю матері-кріпачки. Під тягарем панщини, через жорстокість панів часто гинули матері і їхні діти («Козачка», «Горпина», «Два сини»).

Мені дуже подобаються оповідання письменниці ще й тим, що вони побудовані за зразками усних народних творів — із зачином та кінцівкою. Так, наприклад, оповідання «Козачка» починається зачином, що широко вживається в казках, переказах, легендах тощо: «Жив у нас у селі козак Хмара; багатир був! Що було в його поля, худоби, що всякого добра!» У цьому ж оповіданні Марко Вовчок, юворячи про смерть Олесі, дає таку кінцівку: «Так як жила плачучи, так і вмерла плачучи. А пані така, що й поховати добре не хотіла. Двірські люди самі й поховали, й пом’янули нещасливу».

В оповіданнях Марка Вовчка пейзажі виступають у поєднанні і переживаннями і настроями дійових осіб.

Ось, наприклад, опис божевільної, нещасної матері серед маківок. Цвітуть маки. Бліда молода жінка з відчуженим поглядом, байдужа до всього ходить серед прекрасних квітів і зриває маківки. Це Горпина. Ось що зробила з нею кріпосницька дійсність.

Оповідання Марка Вовчка вразили мене глибиною свого змісту.

Марко Вовчок художньо змалювала трагедію жінки-кріпачки, яка не має права навіть на спокійне материнство. Письменниця прямо звинувачує в цьому існуючі кріпосницькі порядки.

У своїх оповіданнях Марко Вовчок змалювала типові образи кріпаків (переважно’жінок), глибоко розкрила тяжку долю матері-кріпачки. Під тягарем панщини, через жорстокість панів часто гинули матері і їхні діти («Козачка», «Горпина», «Два сини»).

Мені дуже подобаються оповідання письменниці ще й тим, що вони побудовані за зразками усних народних творів — із зачином та