Чи легко бути молодим? Дорослі люди часто згадують свою молодість та кажуть, що то були найкращі часи їхнього життя. Вони стверджують, що це найпростіший, найвеселіший та найщас- ливіший час. Але я цього не можу підтвердити — життя не здається мені таким уже легким та радісним. Можливо, часи змінилися або сам я не такий, якими були вони.

По-перше, молодість — найсерйозніший час життя людини. Молоді треба обирати свій шлях і все життя нести за це відповідальність. Обрати його не так і легко. Молода людина витрачає багато часу на міркування та сумніви, підби­рає, випробовує свої здібності, приміряється… Після цього їй ще треба склада­ти вступні тести, і відповідальність тут дуже висока. Якщо у людини не виходить вступити туди, куди їй хотілося б, гадаю, це може суттєво підірвати її віру в себе, навіть зруйнувати життя. У кожної молодої людини є подібні побоювання, і не складно уявити, наскільки сильний у нас стрес.

По-друге, батьки, вчителі та просто дорослі люди забагато очікують від моло­ді. У кожній родині є своє уявлення про те, ким ти повинен стати. Нам кажуть, що краще йти навчатися туди або сюди; кажуть, що ти маєш досягти успіхів у на­уці, спорті чи у бізнесі. Краще б вже мовчали. Це лише заплутує мене ще більше. Я не можу бути таким, як хоче хтось, — я зроблений не з пластиліну. Хочу мати можливість робити власні помилки, висновки та досягати неочікуваних успіхів.

По-третє, у молоді є дуже багато бажань та потреб і дуже мало можливостей. Ми ще не заробляємо грошей і фактично залежимо від батьків. Ніхто не дає нам гро­шей, бо бояться, що ми витратимо їх не туди, куди хотіли б дорослі. Тому молодь змушена і вдягатися, як хочуть дорослі, і ходити лише туди, куди їм дозволяють. До того ж нам постійно кажуть, які шкідливі наркотики, що не можна пити/кури­ти, навіть якщо у молодої людини зовсім немає таких думок. Це ображає. На мою думку, якщо до 14 років батьки когось не виховали, то після робити це вже запізно.

Четверте, що мене обурює найбільше, — нас постійно критикують. Ми завжди комусь щось винні, завжди не такі, як треба. Нам кажуть, що робити треба те й те, думати про те, відчувати це… Ніхто не довіряє нам, наче ми тупі, і самі не знаємо, що таке погано, а що добре. Тому я можу сказати, що дорослі свідомо не розумі­ють молодь, Можливо, це тому, що вони вже побули молодими і знають, які по­милки ми м.ожемо зробити у ці роки. Але часи змінюються, і я не можу бути та­ким само, як мій батько. Гадаю, моє сумління та розум спроможні відрізнити до­бро від зла і я вже досить дорослий, щоб робити правильні висновки. Можна було б мені довіряти трохи більше. Адже можна вчитися і на помилках, яких припус­калися наші батьки. Не обов’язково їх повторювати.

Незважаючи на всі ці перешкоди, коли я порівнюю своє життя та життя моїх батьків, я все одно не помінявся б з ними місцями. У мене попереду ще будуть ве­ликі відкриття та пригоди. У мене більше часу і на все вистачить сил. У мене вже є власна точка зору і певний досвід.