ЧАСОВИЙ МІСТ МІЖ МИНУЛИМ І МАЙБУТНІМ УКРАЇНИ. Життя не стоїть на місці, воно швидко змінюється, удосконалюєть­ся. Здавалося б, нові надбання науки і техніки, нові культурні та по­літичні процеси, нові задачі та напрямки розвитку мали б остаточно відокремити наш час від минулих століть, поховати те, що було, під попелом літ. Однак насправді минуле ніколи не загине, не порине у забуття, бо у кожного народу, у кожної країни є дуже цінне, що ніко­ли не зміниться, не зникне культура, традиції, звичаї, спосіб мис­лення та життя. Це міст, який з’єднує наше минуле та наше май­бутнє. Традиції та звичаї змінюються з часом, набуваючи нових, су­часних рис, позбавляючись забобонів і застарілих деталей. Але наша культура була і залишається індивідуальною, особливою, не схожою на культуру інших народів та країн.

Відомо, що кожна нація, кожен народ мають свої традиції, зви­чаї, обряди та свята, становлення яких відбувалося протягом бага­тьох століть. За цими прикметами й ознаками і розпізнається на­род як у наш час, так і в минулому. Традиції, звичаї, обряди та свята — це ті неписані закони, якими керуються люди країни у щоденних і загальнонаціональних справах. Святково-звичаєва спад­щина, а також мова — це ті найміцніші елементи, які об’єднують окремих людей у народ.

Значний вплив на українську культуру свого часу мала релігія. Оскільки до моменту впровадження православ’я в Україні вже існу­вали язичницькі традиції та звичаї, то обрядова сфера стала своєрід­ною інтеграцією народного та церковного. В Україні з’явилися свя­та, які, з одного боку, збігаються з великими християнськими поді­ями, а з іншого — безпосередньо пов’язані з етапами сільськогоспо­дарських робіт або з природними явищами. Протягом століть ук­раїнська обрядово-звичаєва сфера перетворювалася, набувала но­вого змісту та соціального призначення. Окремі свята у незмінному вигляді дійшли до наших днів: Різдво, святки, Спаси, Великдень, Масляна. Не всі обряди та звичаї минулого залишилися повністю незмінними, адже складно уявити у наш час гурт хлопчаків та дівча­ток, які несуть вулицями великого міста запалений сніп сіна на ознаку майбутнього врожаю. Чи дівчину, яка ворожить на жениха, кидаючи за ворота на міську вулицю свій черевичок. Застарілі де­талі обрядів утрачаються, але зберігається їхній зміст і призначен­ня. Міст між минулим та майбутнім реконструюється, але ніколи не буде зруйнованим.

Коли ми говоримо про зв’язок минулого України з її майбутнім, ми не можемо не згадати і такий важливий ланцюг цього мосту, як українська література.

Література зберігає та передає наступним поколінням досвід ми­нулого, традиції, моральні, етичні цінності українського народу. Література збагачує напі внутрішній світ, розширює його горизон­ти. Виховані на творах української літератури, ми стаємо справжні­ми дітьми свого народу, своєї країни.

У кожного народу є своя література, покликана виховувати у людині риси, притаманні тій чи іншій нації.

Видатний письменник Б. Польовий писав про літературу: «Як часто… потомство звертається до минулого, як часто шукає воно рішень майбутнього у минулому, і як часто хотілося б йому бачити для цього предків у повній картині, з усіма дробами їхніх пристра­стей, їхніх відносин, навіть помилок та зовнішнього одягу!

Література, настільки важлива частина суспільного побуту, по­винна займати місце у деталях того, що сучасне повинне передати майбутньому».

Щоб цей уявний часовий міст між минулим і майбутнім Украї­ни не зник, справжні сини та доньки повинні знати і пам’ятати історію, культуру своєї країни, видатних співвітчизників, а також учити цьому своїх дітей.