Чарівний світ Катерини Білокур. У великому і світлому сузір’ї діячів культури рідного на­роду пломеніє незгасним вогнем зірка Катерини Білокур, що виписувала на своїх полотнах диво-чари української землі.

Картини художниці дивовижні. На них буйно квітнуть мальви, жоржини, красолі, маки, волошки, материнка. Ціле царство барв. А вчителем Катерини Василівни була природа. Про це писала сама художниця: «Я на матір-при- роду дивилась і в неї учились. Там цвіте квіточка синя, а там – жовта й червона, там кущик травиці, гілка калини схилилась, а над нею хміль і переступень покрутились. І я передавала на свої картини – і це виходило чудово!»

Катерина Білокур, либонь, чи не єдина у світовому мистецтві неосвічена селянка, котра самотужки сягнула воістину фантастичних висот у малярстві. У школі не на­вчаючись, але багато читаючи, беручи книжки в сільських учителів, які допомогли їй розширити кругозір, увійшла у світ мистецтва, долаючи заборону батьків малювати, бо ж треба було обробляти город та вести господарство. Зрек­лась вона сімейного щастя, лишившись самотньою, бо ви­борювала право малювати.

Дорослою дівчиною почула вона по радіо голос прекрас­ної співачки Оксани Петрусенко і, вражена, послала їй малюнок, зроблений на аркуші з учнівського зошита – відповідь на почуту пісню «Чи я в лузі не калина була?»

Намальовані кетяги червоної калини розповіли спі­вачці про великий талант авторки малюнка, і артистка зробила все, щоб долею Катерини Білокур зацікавились люди, пов’язані з живописом. Так від селянської хати пішла по світу чутка про творчість народної художниці. Спершу її картини побачила Полтава, потім Київ, Мос­ква, Париж.

Чарівницею з Богданівни назвав Олесь Гончар Катери­ну Білокур. Під доторком її пензля найбуденніші речі по­стають як вінець творіння працелюбної людини: кожне сте­бельце, кожна гілочка, кожна квітка співають хвалу щедрій, родючій українській землі, хвалу життю.

«Цар-колос», «Сніданок», «Привіт урожаю», «Буря­чок», як і решта диво-полотен богданівської майстрині, по­відують нам про життя й працю людську, хоч людей на них і не зображено.

«Буйна» – одна з кращих робіт художниці у воєнні роки. На ній розкошують щедрі на красу, обласкані серцем творця мальви, півонії, ромашки, кручені паничі, кетяги калини – тобто дари садів, луків і полів отчого полтавського краю. Уславлюючи буйноквіт, художниця утверджує перемогу життя над смертю.

Дивлячись на її натюрморти, ми майже фізично відчу­ваємо запах гарячої картоплі «в мундирах», п’яніємо від аромату щойно випеченої хлібини, милуємося достиглими гронами винограду, звідуємо смак дозрілих яблук і медо­во-пахучих груш.

На картині «У Шрамківському районі на черкаській землі» біля теплого духмянистого зерна пшениці авторка змалювала прохолодну сріблястість цукрового кореня і при­горщу хрустких синюватих кубиків свіжого цукру. Кали­нові грона – народнопоетичний символ краси, здоров’я – оповивають зерно. А вінок з пишних суцвіть конюшини, духмяного горошку, біло-рожевої шипшини, синіх соки­рок, з чебрецю і клину – як справжній поетичний герб землі, що обдаровує людину хлібом і медом.

«Польові квіти» художниці нагадують барвистий килим рівнин Полтавщини. Вражає композиційний задум полот­на: синє тло, на якому вінок із степового різнотрав’я. Тут шальвія і смілка, буркун і дивина, полин і кашка, ніжні пелюстки суничок і фіалок. Навіть будячок біля житнього колоска здається не таким колючим.

А ось дві берізоньки, огорнуті вечірньою млою. Промінь місяця впав на них, вихоплюючи з сутінок чарівні барви тро­янд, маків, жоржин і красолі. Тиха, таємнича українська ніч.

Символом добробуту і краси селянського життя є «На­тюрморт з глечиком і колосками». Дивує гармонія барв на полотні, вражає простота і довершеність композиції. Влас­не, це притаманне всім полотнам художниці, які стали надбанням українського мистецтва.

У картинах майстрині мене завжди вражала яскрава самобутність, поетичність, гармонія кольорів та національ­ний колорит. Я вважаю, що її полотна – величальні пісні природі, людині і її діянням. Саме їй, богданівській май­стрині, присвячено роман Володимира Яворівського «Ав­топортрет з уяви». Завжди полотна Катерини Білокур бу­дуть викликати захоплення в людей, небайдужих до перлин світового мистецтва.