Чарівний дивосвіт мистецтва. Славна своїми майстрами Україна! З давніх-давен чарувала і дивувала вона приїжджих витворами мистецтва: різьбленням по дереву, куванням заліза, виготовленням скла та прикрас.

Особливе місце серед інших видів мистецтва посідає вишивка. Хто хоча б раз у житті бачив українську сорочку-вишиванку, той на все життя закохався в неї.

Але не всім відомо, що художнє оздоблення полотна — це давня традиція нашого народу. Як засвідчують вітчизняні і зарубіжні джерела, вишиті узори відомі ще за часів докиївської Русі.

Значного поширення вишивка набула серед простого люду. Довгими зимовими вечорами, коли перероблено всю хатню роботу і дітей покладено спати, сідали жінки за свою улюблену справу — вишивання. У середньовіччі годі було знайти родину, в якій би не захоплювалися цим мистецтвом. Вишивкою обрам-лювали практично всі господарсько-побутові вироби: сорочки, скатертини, рушники тощо.

Звісно, це вимагало значної кількості підручного матеріалу, зокрема кольорових ниток. Де ж їх було взяти простій небагатій людині? Звичайно ж, у природи! Вона така багата на все, в тому числі і на природні рослинні й мінеральні барвники. Тепер ми знаємо, що наші пращури практикували значну кількість рецептів отримання найтонших кольорових відтінків.

Традиційно виготовляли барвники з багатьох компонентів живої природи: кори дерев, листя, коріння, плодів та квітів. Для кожного окремого випадку були свої терміни збирання й заготівлі сировини, суворий режим дозування, чітка технологія заварювання тощо. І тільки за таких умов можна було отримати яскраві, неповторні кольори. У кожного краю вони мали свої оригінальні відтінки.

Наші талановиті пращури виготовляли їх з усього, що росло навколо. Практично з кожної бадилинки, яка зростала в саду, на городі, полі чи лісі, можна було отримати барвник. Те чи інше зілля слугувало добрим сховищем барв. З дикої груші, наприклад, виготовляли кілька фарб: з кори — темно-коричневу, з листя — жовту, з кисличок — жовтаву. Для темно-синіх барвників використовували цвіт еону, а для зелених — чорної ружі та рясту. Цими настоями фарбували нитки й тонку тканину.

І на свята, коли збиралася на вечорниці молодь, яких тільки барв не побачиш на одязі, яких тільки візерунків не навигадувала мистецька українська душа!

Звісно, вишивання зараз не таке всеохоплююче і масштабне явище в Україні, як це було колись, але і зараз можна помітити жіночий одяг, рясно оздоблений національною українською вишивкою.

Традиції не вмирають, не забуваються! Вони живуть поруч з нами! Вони пройдуть крізь віки і залишаться у чарівному дивосвіті мистецтва як згадка про наших предків, про невмирущі таланти, якими так щедро наділив Бог Україну.