ЧАРІВНЕ ДЖЕРЕЛО.Коли я була маленькою, то розповідала історії про людей, які живуть на місяці. Тоді я думала, що й сама прибула на землю на кораблі для виконання якоїсь дуже важливої місії. Я думала так: поки що я не знаю своєї мети, свого земного призначення, але на­стане той час, коли істина відкриється мені. Мої друзі приїдуть до мене, і тоді вирішаться усі проблеми. Батьки з усмішкою вислухо­вували ці дитячі історії та говорили, що колись я стану великою письменницею. Потім я стала дорослішою. Не можу сказати, що зовсім вже доросла — ще так багато треба зробити у цьому житті. По-перше, закінчити школу, по-друге, обрати професію, яка б відпові­дала усім моїм потребам і можливостям. Потім можна й закохати­ся, вийти заміж і народити дітей. А можна просто стати популяр­ною зіркою. Тоді не треба буде багато працювати: слава ласкає не тільки серце, а й кишеню.

Знову ж таки, ці мрії сьогодні здаються мені такими дитячими, такими нереальними. Все частіше і частіше я замислююсь над тим, хто я така і для чого взагалі прийшла у цей світ. Що я можу сказа­ти про себе? Що я гарна дівчинка? Ну і що з того? На конкурсі краси я виступати не буду однозначно. А тоді навіщо потрібна ця краса? Хоча й красивою я себе не називаю.

Мені дуже подобається навчатися у школі. Але, здається, що при­ваблює мене не сам процес пізнання нового, а щоденне спілкування із друзями. Я не люблю математику, ненавиджу фізику. Натомість люблю читати книжки. Книжки — це мій світ, в якому я знаходжу часом те, чого немає і не може бути у реальному житті. Нещодавно я прочитала фантастичне оповідання, яке просто приголомшило мене. Події відбуваються на космічному кораблі, але певний час люди навіть не усвідомлюють, що знаходяться саме на кораблі. Як вияви­лось пізніше, колись цей корабель було відправлено з планети, якій загрожувало знищення. До складу екіпажу відібрали молодих силь­них і впевнених юнаків та дівчат. Вони повинні були оселитися на найближчій планеті і продовжити свій рід. Проте подорож тривала дуже довгий час. На борту змінилось не одне покоління, так що сучасні мешканці навіть і не знали про свою високу місію. Вони думали, що обмежений простір корабля — це весь їхній світ. Вони жили, народжували дітей, помирали, але не знали, що десь попере­ду на них чекає прекрасна планета майбутнього. Це тривало, поки не народився пророк, який зрозумів, що не все так просто. Він був непересічною особистістю, оскільки зміг побачити у щоденних за­ботах та хвилюваннях високий зміст. Він домігся того, щоб потра­пити у центр управління і спрямувати корабель у потрібному на­прямі.

Скажімо, оповідання дуже символічне. Тільки уявімо, що наша Земля — це корабель, і на нас чекають невідомі світи, невідомі гори­зонти. А ми, обмежені повсякденням, думаємо, що приречені на швид­коплинне земне існування. Виявляється тоді, що життєвий шлях — це шлях випробувань. Все, що трапляється з нами у житті — не кара, а саме випробування. Нових зірок досягне тільки найсміливіший, ли­ше той, хто зможе піднятися над сьогоденням, над тваринним стра­хом — і спрямувати свої кроки в іншому напрямку.

Так хотілося б стати цією непересічною особою, що керується в житті не нудними й не завжди справедливими суспільними зако­нами, а власним серцем. У такому випадку треба мати сильну волю. І, що не менш важливо, треба чітко розрізняти добро і зло, треба не тільки уміти проголошувати істини, але й реалізовувати їх у своє­му житті. Необхідно бути людяним, і не забувати про тих, хто зна­ходиться поруч із тобою.

Мені багато чому ще слід навчитися у цьому житті. Причому найголовніша наука — це не математика, фізика, хімія, історія чи література. Найголовніша наука — це не істина, а шлях до істини, це щоденна виснажлива праця над собою, боротьба зі своїми недо­ліками.