БУНТАР ЗІ СТРАДНИЦЬКОЮ ДУШЕЮ — БАЙРОНІВСЬКИЙ ГЕРОЙ. Англійського поета Дж. Г. Байрона вважають центральною фігу­рою європейського романтизму, хоча сам він не любив саме слово «романтизм». Якщо звернутися до історії, можна згадати, що час зародження і розвитку романтизму збігається із бурхливими, кри­вавими всесвітніми подіями, сильними духовними потрясіннями. Людина прагнула змінити своє життя на краще, але не знала оста­точно, яким чином це необхідно зробити. Поезія проголошувала високі ідеали, відповідно до яких необхідно було жити. Нові ідеали вимагали нового героя, і такий герой з’являється — мрійник, іде­аліст, який пережив розчарування, самотній мандрівник, вигнанець, бунтівник:

Дай утекти мені, талане,

На лоно урвищ і горбів.

Забуть всі титули й кайдани,

Лакуз вельможних і рабів.

Веди мене на хмурі скелі,

Де стогне грізний океан, —

Верни з дитинства дні веселі,

Дай серцю відпочить від ран.

Бунтівна і неспокійна душа байронівського героя вступила у бо­ротьбу із несправедливим зовнішнім світом, який прагнув знищи­ти індивідуальність. Цей герой був віддзеркаленням внутрішнього світу самого поета, того неспокою і нищівної непримиренності зі злом.

Байрон народився у бідній аристократичній сім’ї. Вже від народ­ження він пізнав дисгармонію світу: батько помер рано, перед тим залишив родину у важкій матеріальній скруті. Неврівноважена мати постійно сварилась. А сам хлопець мав фізичну ваду — вроджену кульгавість. Будь-яка інша людина в такому випадку схилила би голову перед важкими життєвими обставинами. Будь-яка, але не Байрон.

В юності душа поета відкрита перед зовнішнім світом, він поки що вірить у гармонію всесвіту і непереможну силу краси. Юнак закохується, як це буває тільки в молоді роки, — раз і назавжди. Проте невдовзі щирі почуття приносять гірке розчарування.

Мері Чаворт, його омріяна кохана, вигідно виходить заміж, роз­биваючи вщент серце романтика Байрона:

Кінець! То був лиш сон.

І враз Блідих надій промінчик згас.

Щасливих мало днів прожито.

Світанок мій вкриває тьма.

І душу сковує зима.

Така ж зимова завірюха оселяється у серці й голові юнака, коли він починає займатися справами політичними. Але перед тим він подорожує країнами Середземномор’я — Португалією, Іспанією, Албанією, Грецією, Туреччиною. В цей час точаться наполеонівські війни. Сильна й впевнена особистість Наполеона, який сподівається підкорити собі половину земної кулі, зачаровує Байрона.

Проте пізніше він усвідомлює, що за красивими гаслами при­ховується кров, страждання тисяч невинних жертв чужого свавіл­ля. Байрон посідає місце в палаті лордів, він ще сповнений бажання щось змінити в цьому світі, в цьому суспільному ладі. Романтик лорд виголошує промови в парламенті: в першій промові він захи­щає права лудитів, у другій захищає права та національні інтереси ірландського народу. Думки Байрона викликають обурення в палаті лордів. Поет опиняється в позиції «чужий серед своїх»: «Весь світ мені чужий, і я чужий для світу».

Спочатку Байрон стає вигнанцем в англійському вищому світі, а після розлученння із дружиною виїжджає за межі Англії. Віднині характерними прикметами творчості поета стає гостре почуття роз­чарування в суспільстві, в історичному прогресі, в майбутньому людства:

Криводушшю чужий, не хитрун я люб’язний, Осоружні мені світська фальш, суєта.

То ж навіщо себе виставляти між блазнів, Віддавать на поталу найкращі літа? Служіння добру — найшляхетніша путь, Тож бийся за волю повсюди!

Бунтівна душа жене поета все далі і далі. Мандруючи, він стає на бік пригнічених, зневажених. В Італії допомагає карбонаріям, а після розгромлення їх повстання допомагає грецькому народові у боротьбі проти турецького поневолення. Відомий такий факт: для того щоб нагадати грекам про їхнє героїчне минуле, поет замовляє собі шолом на взірець давньогрецького. З іншого боку, Байрон був дуже доброю і чуйною людиною: одного разу він домігся звільнен­ня захоплених у полон жінок та дітей, дав їм грошей для повернен­ня додому. Смерть ніколи не була милосердною, не пожаліла вона і поета. У заболоченій місцевості Міссолонги Байрон підхопив лихо­манку, від якої помер.

Особистість Байрона, його діяльність і творчість суттєво вплину­ли на подальший розвиток суспільства і літератури. За словами І. Франка: «…висловлюючи свої погляди, болі і мрії, він висловлю- пав заразом і те, що відчував, що відчував цілий загал, чим жила уся суспільність, знак, що він був духовним, а до того геніальним пред­ставником свого часу».

Опосередкованим підтвердженням цього є образ романтичного героя, байронівського героя. Звичайно, романтичні герої різних письменників відрізняються один від одного, але головні риси вони наслідують від свого «предка» — протест (активний або спрямова­ний вглиб себе) проти ненависної дійсності, розчарування в суспільстві, самотність, прагнення до краси, гармонії, справедли­вості.