БУНТАР ЗІ СТРАДНИЦЬКОЮ ДУШЕЮ називають критики модного в літературі XVIII-XIXстоліть так званого байронівського героя. Хто він такий, цей байронівський герой, найкраще демонструє централь­ний персонаж усесвітньо відомого твору Джорджа Гордона Байрона «Паломництво Чайльд Гарольда». Звичайний для світової літерату­ри мотив подорожі дав англійському письменнику можливість по­казати свого героя на тлі європейського життя початку XIX сто­ліття. Головний персонаж поеми будь-що хоче поїхати з рідних земель, щоб побачити світ, і здійснює своє бажання.

Подорож юнака описана не відразу, спочатку він постає перед читачем як людина, схильна до гулящого способу життя, людина, яка не замислюється над завтрашнім днем, живучи тільки сьо­годнішнім. Та на дев’ятнадцятому році життя в Чайльд Гарольді прокидається пересиченість розвагами, друзями-пияками, корот­кими романами, і саме тоді йому здалася «тюрмою — батьківщи­на, могилою — батьківський дім». Юнак будь-що хоче залишити рідні землі, віддавши перевагу мандрівним настроям, шаленій кру­говерті майбутніх вражень.

Із цього моменту ми починаємо розуміти: головний герой твору не така примітивна людина, як здається спочатку. Чайльд Гарольд постійно перебуває у якихось внутрішніх протиріччях, він страж­дає через самотність (а самотність у веселій компанії здається ще страшнішою!), відчуває «глухий біль» у серці. І вже не рятують ні бенкети, ні любовні пригоди. Тому юнак піднімає своєрідний бунт: раз його душу не може зігріти рідна земля, він подасться в чужі краї за новими враженнями. Однак не тільки за враженнями їде Чайльд Гарольд, він хоче осмислити своє життя, зрозуміти його сенс. Так, розрив із суспільством завдає головному герою поеми мук і страждань, однак скоро екзотичні країни пробуджують у ньо­му нові почуття й думки. Він самотній, але вільнолюбна Іспанія, колиска європейської цивілізації Греція, земля мужніх албанців виводять його зі стану апатії.

Треба зауважити, що поему вважають частково автобіографіч­ною.

Настрої Чайльд Гарольда, його розчарованість світом, бунтування душі, апатичне ставлення до дійсності сучасники часто приписува­ли самому Байрону, який через це завжди був бажаним гостем у модних салонах. Можливо, частково це й так, але байдужа до світу людина не могла б так палко закликати народи подолати покірливість, виступити проти деспотизму та тиранії зі зброєю в руках (недарма одним із найкращих місць його поеми вважається частина, де він захоплюється синами Іспанії, що виступили проти наполеонівських військ). Так, це бунт, але вже бунт не проти суспільства з його уста­леними звичаями, а проти сваволі та рабського становища народів. І страждання вже зумовлене не нудьгою, а емоціями, викликани­ми при спогляданні несправедливості та гніту.

Отже, бунт, як і страждання, може бути різним. Багатогранність образу «бунтаря зі страдницькою душею» у творчості Джорджа Бай­рона доводить нам цю істину.