БРАТИ НАШІ МЕНШІ. Район, в якому я живу, достатньо молодий. У нас тут багато шкіл і ди­тячих садків. Щовечора як висипе дітлахів на вулицю — весело, гамірно.

Багато хто з жителів району виводять на прогулянку своїх четвероногих вихованців. Подивишся, хтось веде породисту собаку у вишуканому на­шийнику на шкіряному поводку, а хтось маленьку дворняжку на мотузоч­ку, але з таким почуттям гідності, наче це представник найціннішої собачої породи. І є чим пишатися, дружбою братів наших менших і довірою, яку вони  нам виявляють.

Дивно, що в період економічної нестабільності держави, коли бага­то хто з людей не може дозволити собі повноцінного харчування, люди підгодовують тварин. Недалеко від будинку, в якому я живу, є невеликий ставок. Навесні туди злітаються дикі качки. І жителі мікрорайону взяли над ними опіку. Пташок ніхто не кривдить, вони стали майже ручними. А того року, коли наше місто було на грані екологічної катастрофи (злива на топила очисні споруди і залишила місто без питної води), люди висто­ювали довгі черги до машин із водою, щоб забезпечити свої сім’ї, але не набували і про безпритульних тварин.

Іноді я спостерігаю, як старенька бабуся, наша сусідка, підгодовує дворових собак. Спочатку мешканці будинку сварили її, мовляв, не принаджуйте, на що вона відповідала незрозумілими для нас, дітей, словами: “собачу пайку їмо, дитинко”. А потім розповіла нам старовинну легенду про те, як Бог покарав людей за гріхи голодомором. І тільки виття голодної собаки змусило його змилостивитись. Так що виходить, що ми в боргу перед собакою.

Мені здається, що все одно ми замало добра робимо для тваринного світу. Чи завжди ми чуйно ставимось до всіх тварин? Мабуть, що ні. Часто ми лю­бимо тільки своїх четвероногих друзів і без вагань ображаємо чужих або без­притульних, нічиїх. Бувають випадки, коли батьки, виконуючи примху своєї дитини, приносять в дім кошеня, пташку, собача, а потім, коли дитина наті­шиться, викидають безпомічну тваринку на вулицю. Мене вражає така без­відповідальність, стає соромно за людську підступність і несправедливість.

Я переконана, що представники тваринного світу, брати наші менші, дають нам значно більше, ніж ми їм. Вони дарують нам ласку і відданість, свою приязність і любов. Вони ввіряють нам своє життя. І ми не маємо  права не виправдати їхню довіру.