Болючі проблеми сучасності. Олексій Федорович Коломієць — видатний український прозаїк і драматург. Його перу належить багато прозових творів і п’єс.
“Дикий Ангел” є досить короткою п’єсою — у ній лише дві дії. Автор визначив жанровий різновид цього твору як “повість про сім’ю на дві дії”. У п’єсі йдеться про велику сім’ю Платона Микитовича Ангела.

Діти Платона вже досить дорослі. Пройшли ті часи, коли всіх цікавили перш за все проблеми виживання: дія п’єси відбувається за часів, коли людина може придбати не лише кольоровий телевізор, а й автомобіль. Отже, у сім’ї Ангела — суботній сімейний обід. Голова сім’ї, чоловік із суворим, утомленим обличчям, збирає гроші: це діти принесли йому свою зарплатню. “Ви, тату, як пішли на пенсію, то ще поскупішали”, — зазначає Платонова дочка Таня. Аж ось Павлик, студент, каже батькові, що надумав оженитися. Батько проти, але виявляється, що насправді ця подія вже сталася. Цікаво спостерігати за реакцією членів сім’ї Платона Микитовича: вони ніби й схвалюють весілля, але потайки всі побоюються батькового гніву. Але батько приготував молодятам сюрприз: він виносить на подвір’я синові речі і вручає йому дев’яносто сім карбованців. Це означає, що голова сім’ї не дозволяє молодим жити у своєму домі. Ангел каже: “Не радився з нами — виходить, у нього свої плани. Обрав дорогу — хай іде!” Павлик іде разом з дружиною.

Пенсіонер Крячко так характеризує Ангела: “Була революція, політгуртки, наглядна агітація, п’ятирічки, соцзмаган-ня… А Платон вистояв зі своєю ідеєю — гони копійку”. Кореспондент багатотиражки Клоков бере в Ангела інтерв’ю. Відповіді Платона Микитовича вражають: вони влучні та точні. Наприклад, на питання про героїчні вчинки на війні, Ангел відповідає: “Уся війна — приклад”. Проте Платон Микитович не влаштовує кореспондента як “стяжатель”.

Діти ніби навмисне поводяться так, аби найболючіше “вдарити” Ангела. Син Федір має “ганебний зв’язок” із дільничою лікаркою. Платон намагається втокмачити синові, що любов “не водять по закапелках, не приховують”. Та годі довести щось закоханому молодикові. Доводиться Ангелові поспілкуватися і з чоловіком лікарки — маляром, і з нею самою. Навіть закоханого Федора до імпровізованої вечірки залучив Платон Микитович.

І стається те, що повинно було статися: за столом в Ангела Клава зізнається, що любить Федора. Підхмелений маляр питає в дружини, куди ж поділося кохання, яке було між ними, і жінка відповідає: “Я його лікувала, рятувала, ночами над ним плакала, а воно все кволішало й померло”. І розлютованому малярові чомусь здається, що саме Платон Микитович винний у цій “історії з епілогом”.

Після читання цієї “повісті для сім’ї на дві дії” залишається дивне відчуття. З одного боку, Ангел здається людиною жадною, занадто суворою, навіть жорстокою до дітей. А з іншого боку, його застаріле уявлення про життєву правду інколи виглядає досить симпатично. Занадто багато бачив цей чоловік у своєму житті, і тому затямив просту істину: копійка — вона не людина, не видасть. І ця, так би мовити, життєва позиція позначилася й на процесі виховання дітей. Але діти виявилися досить міцними, мабуть, вони пішли в батька. Вічний конфлікт батьків і дітей, зображений Олексієм Коло-мійцем, нагадує всі конфлікти цього ґатунку й водночас дуже відрізняється від них. Прийшли нові часи, коли життєві цінності зробилися дещо неповними, нетривкими. Замість них з’явилася тяга до “кайфу”, неробства, так званого споживацтва. Настав “розквіт” радянської системи — так звана епоха застою.

Зараз у нас інший час, але загалом панує та ж сама мораль, себто її відсутність. Ми як та коняка з казки: то хвіст загрузне, то голова. Є в нас і дурнуваті Ваньки, і в’їдливі пенсіонери Крячки, і, звичайно, дикі Ангели. Проте є й Павлики, здатні бути самостійними й відповідати за себе самі, є Олі, вірні в коханні, і ще багато добрих людей, у яких є майбутнє.