Благородний лицар Дон Кіхот — герой і дивак. Ідейний задум цього твору є глибоким і багатоплановим. З одного боку, Сервантес розвінчує середньовічні лицарські романи, яких у Іспанії з’явилося дуже багато. Для цього автор розгортає перед нами історію комічних пригод — пародію на лицарський роман. Та водночас письменник зобразив і широку картину сучасної Іспанії: протест проти гноблення суспільних верхів, злидні та безправ’я народу. Сам же Дон Кіхот стає благородним захисником пригнічених, борцем проти суспільної несправедливості. Так поряд із комічним безумством Дон Кіхота з’являється і висока мудрість гуманіста. Це й породжує відчуття подвійності цього образу.

Бідний сільський гідальго (лицар) намагається побудувати своє життя на зразок лицарської подорожі, про яку читав у книгах. Кожна пригода розкриває контраст між уявним життям, вичитаним у романах, і реальною дійсністю. Невідповідність починається з власного імені — Алонсо Кіхано стає Дон Кіхотом Ламанчським, його худа шкапа — лицарським конем Россінантом, тваринниця із сусіднього села — прекрасною дамою Дульсинеєю Тобоською. Проте нас полонить благородство і мудрість героя. У багатьох його промовах і вчинках виражено найвищі ідеї гуманізму епохи Відродження: захист слабких і знедолених, прагнення простої людини до свободи, намагання мирним шляхом врегулювати конфліктні ситуації, водночас, коли треба, захистити батьківщину, свою родину і майно.

Погляди Дон Кіхота на гуманне суспільство ілюструє факт настанов Санчо ГІанса, який із примхи герцога стає «губернатором». У цій діяльності Лицар Печального Образу радить Пансі керуватися не законом, а справедливістю і милосердям, однаковим щодо багатих і бідних.