Найдорожчими темами, а отже, й ідеалом Григора Тютюнника були і залишаються доброта, самовідданість і милосердя людської душі.Значний вплив на формування його літературних смаків, на ставлення до літературної праці справив рідний брат Григора Тютюнника — Григорій. Уже відтоді поступово формувалися характерні прикмети творчої індивідуальності молодого письменника: наполегливі пошуки точного слова — найпотрібнішого, найвиразнішого.

Біографічна основа новели Гр. Тютюнника «Три зозулі з поклоном». Є в Григора Тютюнника новела, яка допомагає нам збагнути не тільки людські характери, а й усю драматичну життєву біографію самого автора. Історія, описана в новелі «Три зозулі з поклоном», узята із життя. Григір Тютюнник згадував: «У тридцять сьомому році, коли батькові сповнилося рівно сорок, його заарештували, маючи на увазі політичний мотив, і пустили по сибірських степах…»

Письменникові вдалося втілити в художньому творі нескінченну глибину справжнього кохання й обачного ставлення людей один до одного. Сюжет новели окреслений самим Григором Тютюнником: «Я виношую ще один жіночий образ. Образ жінки, котра дуже любила мого батька… Але обоє, батько й мати, ніколи не посміли зневажити ту любов, велику і безвзаємну…» Вражає благородство витворених митцем характерів. Так, Марфа, люблячи чужого чоловіка, не претендує на його прихильність, ховає свої переживання і страшенно мучиться.

Кохання, змальоване Гр. Тютюнником, і звичайне, і незвичне водночас. Звичайне, бо перед читачем любовний трикутник. Незвичне, бо персонажі цієї історії сягають таких вершин душевної чистоти, вірності, щирості, відкритості, що це викликає пронизливий щем і захоплення високістю їхнього внутрішнього світу. І Соня, і Марфа самовіддано кохають Михайла — «сокола… ставного такого, смуглого», з чорними очима. Жінки не вважають себе суперницями, бо вірять у порядність Михайла: він ніколи не зрадить дружину і не дасть оманливої надії іншій. Тільки Марфин чоловік Карпо не помічав любові власної жінки до іншого, бо жив досить приземленими інтересами: «над галушками катувався» — ось і вся його робота. Можна тільки поспівчувати нещасливому заміжжю Марфи. Після арешту Михайла Марфа живе листами від нього. Серцем своїм відчуває вона кожен лист, який приходить від коханого, біжить на пошту, щоб хоча б потримати довгоочікуваний конверт. Увесь трагізм цієї незвичайної історії розкривається в останньому листі Михайла. Це дуже чесна, правдива людина, тому й потрапив до сталінських таборів. З усією прямотою він пише своїй дружині ні: «Не суди мене гірко… Я чую щодня, що десь тут коло мене ходить Марфина душа нещасна. Соню, сходи до неї… Сходи, моя єдина в світі Соню! Може, ; вона покличе свою душу назад, і тоді до мене прийде забуття хоч на хвильку. Обнімаю тебе і несу на руках колиску з сином, доки й житиму». У цих рядках — уся складність перипетій життя, які часто неможливо класифікувати однозначно. Кого судити, кого жаліти у цій ситуації? Чи Марфу, яка кохала чужого чоловіка, чи Софію, яка чекала на повернення коханого із заслання, чи Михайла, який бажав повернутися до родини? Думаю, сподівання на щастя і кохання героїв новели марні. До кожного з них линули зозулі з поклонами. Бо в народі таке привітання означало лише одне: забудь, покинь, залиш мене, відпусти. Як відомо, зозуля гнізда не мостить, тож людина мусила зрозуміти, що її кохання приречене на загибель, бо не матиме у відповідь такого самого почуття. Так і сталося, на жаль, з героями автобіографічної новели Гр. Тютюнника «Три зозулі з поклоном».