Білка в нашому дворі. Наш двір старий. Будинки в ньому споруджували ще до Великої Вітчизняної війни. Будівлі росли разом із цехами тутешніх заводів. Від нашого помешкання рукою кинути до заводу, який випускає техніку для армії, для сільського господарства, і ірничої промисловості, залізничного транспорту. Поблизу знаходиться інше важливе підприємство. Його продукція — холодильні машини. Зрозуміло, ми мешкаємо в індустріальному районі. Проте жителі дбають про зелене вбрання двору. Кожної весни з’являються нові дерева, кущі. Бабусі розбивають під вікнами палісадники. Онуки  їхні хто допомагає, а ті, що зовсім малі, стоять і дивляться, а потім охоче полиняють квіти, наглядають за чистотою двору, за саджанцями, щоб ніхто їх не зламав.

На деревах з’являються годівниці для птахів, а шпаківнями вже нікого не зди-нусш. Кожен під’їзд намагається виділитися: хоче бути кращим в охороні приро-ін, і якщо його мешканці вішають шпаківню, то її зроблено з вигадкою. Проки-ши мося ми під гомін птахів, у дворі можна побачити мешканців парків — сойок. Ідається, що вони своїм грізним криком намагаються довести, що саме вони серед птахів тут найголовніші.

Чим могла ще здивувати природа мешканців нашого двору?

…Це було у жовтні. Перед школою батьки попросили мене винести сміття. Для цього мені треба було перейти весь двір. Я ще не пройшов й половини шляху, як зупинився мов укопаний. Що за дивна кішка біля дерева? У неї незвичайно пухнастий хвіст, щіточки на вухах, стоїть вона чомусь на задніх лапках, а в передніх щось тримає і їсть. І по всьому видно, що голодна.

Я підкрався до тваринки і зрозумів. Та це ж білка! Звідки вона в нашому дворі? До ближнього парку далеко. Може, вона жила в когось дома і вирвалася на волю? А може, справді, якимось чином потрапила з парку до нашого двору. Власне, двір мало чим відрізняється від паркового куточка.

Ближче до білки я підійти не зміг: вона, мабуть, відчула загрозу з мого боку і кинулася стовбуром в крону липи. Часу в мене було обмаль, щоб чекати, коли білочка посмілішає і я її побачу знову; треба було збиратися до школи.

У школі я розповів хлопцям про дивну зустріч. Наша класна керівниця Людмила Олександрівна, почувши мою розповідь, сказала: «Ось бачите, яке зелене і затишне наше місто. Тут усім роздолля: і птахам, і білкам».