Білка в годівниці для птахів.Осінь та грудень цього року видалися напрочуд теплими та лагідними. Дощів же не було, а втім, мало було і сонячних днів. Але похмуре небо не лякало городян. Вільний час вони проводили у парках, скверах.
Не був порожнім і сквер наш — заповідний зелений куточок. Він розташований майже в центрі міста і лежить в затишній низині. Серед усіх рослин, що уподобаали цю привабливу місцинку, виділяються вікові ялинки. Вони наче шеренгою скаються по схилу одна за одною. Наразі хвоя темно-зелена, густа, вона особливо висвітлюється на тлі прозорих беріз, тополь-велетнів, лип, ясенів. Вузенькі асфальтові стежки пронизали це чарівне місце. Треба зауважити, асфальт не гармонує гармонії злиття з природою. Гілки дерев створюють ажурні шатри, з яких линуть голоси різних птахів. Час від часу можна бачити білку, яка перебігає ас­фальтову стежинку.
Саме білка і зробила пам’ятним для нас цей грудневий день. У цьому сквері городяни повісили на дерева багато годівниць для птахів. Го­рниці не порожніють. Добрі люди постійно поповнюють їх їжею для птахів. ; знаю, що коли візьмуться морози і випаде сніг, господарями годівниць стануть синиці. Зараз можна побачити в годівниці голуба, сороку, навіть сіру ворону.
Як же ми здивувалися, коли побачили  що  білка в годівниці для птахів Вона мирно, незважаючи на перехожих, сиділа, тримаючи в лапках розколотий волоський горіх  вигризала апетитне ядро. Білка була сірого кольору, її хвіст здавався прозо- жм. на кінцях вушок були китиці з довгого густого волосся.
Ми стояли немов зачаровані, дивлячись на білку. Ось якась старенька виріши- ііасноруч пригостити білочку горішками. Вона простягнула руку з гостинцем ж годівниці. Білочка злякалася, стрибнула на газон і тільки її бачили.
Ми ще постояли кілька хвилин біля годівниці, але білка так і не повернулася. Щоразу, приходячи до цього скверу, ми кладемо в годівницю разом з іншим і :гмом для птахів і горішки.