«БІДНИЙ БАГАЧ» ЖУРДЕН. Популярна комедія Жана-Батіста Мольєра «Міщанин-шляхтич» протягом століть викликає сміх під час театральних вистав, добрий настрій в читача твору французького класициста. У п’єсі показа­ний буржуа Журден, який захотів здобути титул дворянина, навчи­тися аристократичних манер і завів у себе вдома цілий штат учи­телів. Він робить явні дурниці, однак виправдовує їх тим, що все має бути, «як у знатних панів». Однак у мислячого читача здиву­вання викликає не тільки прагнення героя стрибнути вище голови, а його «порядне», «високородне» оточення, тому він задумується: а чи такий уже смішний Журден?

Так, міщанин найняв учителів, щоб стати «культурним», при­чому сміх викликає його захоплення елементарним — буквами чи старими, нікому не цікавими істинами. Та погляньмо на самих учи­телів: вони не стараються по-справжньому чогось навчити, а дума­ють тільки про платню, яку отримають. А бійка, якою закінчується спілкування між «високоосвіченими» викладачами, узагалі харак­теризує їх не з кращого боку. Друзі Журдена просто використову­ють йфго. Наприклад, граф Дорант позичив у нього вже не одну тисячу франків і зупинятися на цьому не збирається.

До того ж граф нахабно залицяється до маркізи Дорімени, якою захоплений Журден, і привласнює заслуги «друга» перед нею.

А сім’я героя драми? Дружина ніяк не підтримує міщанина в його прагненні стати кращим, разом зі служницею Ніколь вона го­ворить, що філософія чи танці не потрібні в господарстві, і Журден з досадою відповідає: «…мені соромно, що ви такі неосвічені».

Головний персонаж не такий уже і темний. Він жалкує, що бать­ки не дали йому освіти, і з усіх сил намагається наздогнати те, що упустив. Герой хоче стати культурнішим, однак він постійно обду­рений через свою довірливість і бажання бачити людей кращими, ніж вони є, тому виглядає нещасним. І не вина, а біда Журдена, що у свій час не вивчив він усіх тих наук, якими оволоділи люди, набагато аморальніші й”хитріші за нього.

Варто зазначити, що міщанину трохи чи не єдиному в комедії властивий здоровий глузд. Пан Журден постійно говорить про не­обхідність освіти, він прагне до вершин і на відміну від «освічено­го» графа Доранта знає ціну копійці. Сцена, де він намагається скла­сти листа маркізі й з обуренням відкидає пропоновані роздуті па­фосні фрази, показує, що від природи він тямущий. Та й підкупає мого простота й наївність, читач протягом твору дивується: ну як же можна так вірити всім, так обманюватися фальшивим блиском ти­тулів, посад і звань!

«Бідний багач» — ось як можна назвати Журдена. Він багатий матеріально і при цьому бідніший за тих, хто має вірних друзів, сім’ю, яка його розуміє, безцінні знання. І все це — без претензій на світськість, надуманих почестей, намагання показати себе ви­щим за інших. Так, головний герой драми «Міщанин-шляхтич» у багатьох сценах викликає сміх, але мислячий читач сповнюється і співчуттям до того, хто, маючи гроші, живе в такому оточенні.