Доля дитини в прозових творах Б. Грінченка. Художня проза Бориса Грінченка завжди була життєво правдивою. Не з холодною розсудливістю спостерігача сприймав митець дитяче безталання, а палким серцем людинолюбця. Тому література стала для нього ще однією формою громадської діяльності.

Оповідання про дітей написані простою мовою, але складні та драматичні долі його героїв вражають психологічною достовірністю, викликають співчуття.

В оповіданні «Грицько» головний герой, який виріс у відносних статках, б’ється над проблемою: чому його сусіди такі лихі люди. Згодом хлопчик зрозумів, що то людська вбогість, тяжке добування шматка хліба озлобило їх проти цілого світу.

На жаль, багатьом героям оповідань Б. Грінченка немає на кого розраховувати. Особливо важко вижити в нелюдських умовах дітям-сиротам. В оповіданні «Сама, зовсім сама» сирота Марися залишається наодинці з нуждою. У найми ні хто не бере, за жито платити нічим, їсти нічого. Не бачачи для себе жодного ви ходу, бідолашна дитина лягає під поїзд. Дитинство — чарівний світ мрій, пора, коли збувається потаємне, пора радісного сміху, ніжної маминої колискової пісні Саме змалечку в дитячій душі засівається зерно любові. Не всім те зерно дає пло довиті сходи. У напівсироти Галі з оповідання «Сестриця Галя» залишився батько убога оселя, двійко маленьких братиків. Зі смертю матері для неї скінчилося дитинство. «Це маленьке худеньке дівчатко з карими оченятами, це нова мама цим дітям» стала працьовитою, терплячою й дбайливою господинею в домі. Дитинство закінчилося назавжди!

У своїх творах Б. Грінченко настільки вживається в світ дитини, що інколи неначе дивиться на навколишню дійсність її очима.

Глибиною проникнення у внутрішній світ дитини позначене оповідання «Украла», в якому йдеться про завжди голодну дівчинку, що взяла без дозволу шматок хліба у товаришки. Що її чекає: осуд, покарання, презирство однолітків? Вихід є — це сільський вчитель Василь Митрович. Він — добра, чуйна до людського горя постать. Маючи добрі знання з дитячої психології, Василь Митрович знаходить ключик до серця Олександри, яку спіткало лихо. Вчитель не залишає її одну, намагається підтримати, пояснює дітям, що треба бути гуманними і добрими до інших. Виховна спрямованість твору очевидна: Б. Грінченко прищеплює юному читачеві почуття співпереживання, осуджує бездушність і черствість.

Григір Тютюнник зазначав: «Кожен письменник обирає тему найближчу, найріднішу його життєвому досвіду… Найдорожчою темою, а отже й ідеалом, завжди були і залишаються доброта, самовідданість і милосердя людської душі в найрізноманітніших проявах». Це твердження можна віднести й до Бориса Грінченка.

Питання, порушені автором у цих творах, залишаються актуальними і сьогодні. Особливо прикро, що в нашій країні постійно збільшується кількість дітей-сиріт, які перебувають на межі виживання. Варто пам’ятати, що кожна дитина має право на щасливе дитинство! А ми, дорослі, маємо зробити так, щоб замість гірких сліз лунав дзвінкоголосий сміх, а чисті дитячі серця були наповнені безмежною любов’ю!