БЕЗСМЕРТНИЙ ПОДВИГ ПРОМЕТЕЯ , увічнений багатьма світовими письменниками, не втрачає і до наших днів своєї актуальності. Людина, якою б сильною вона себе не почувала, як би не прагнула підкорити своїй волі довкілля, насправді залишається маленькою і безпомічною істотою.

Перед грізною природною стихією вона насправді безсила, а спо­діватися на заступництво богів — марна справа.

Великі мислителі, давні греки, розуміли це, але не хотіли віри­ти. Тисячу років тому вони мріяли про сильного й справедливого героя, який виведе людство із царства темряви у царство світу й щастя. Можливо, саме так був створений міф про Прометея.

Колись давно світом правив «Всепоглинаючий час», або Кронос. Його дружина Рея народила сина Зевса, якого Кронос, як і решту своїх дітей, вирішив проковтнути.

Мати врятувала свою дитину й подарувала світові нового влада­ря. Зевс об’єднався зі своїми братами й сестрами та повстав проти батька. Переможці оселилися на Олімпі, але на цьому розбрат не припинився.

Проти Зевса повстали невдоволені титани. Десять років тривала жорстока війна, один із титанів, Прометей, разом зі своєю матір’ю Фемідою перейшов на бік Зевса. Диких титанів було скинуто до похмурого підземного Тартару.

Проте Зевс продовжував ненавидіти переможених ворогів і Про­метея як останнього з роду титанів. Правитель Олімпу мріяв засе­лити землю людьми нового покоління. Прометей пройнявся до лю­дей щирою любов’ю, адже вони були слабкі й жалюгідні, жили без думок і сподівань, як мурахи у глибоких і темних печерах.

Прометей вирушив на острів Лемнос, на гору Мосіхл, де була кузня бога вогню Гефеста. Із горнила вийняв герой іскру божествен­ного вогню й приніс її людям. Він показав, як треба будувати жит­ло, навчив їх рахувати, писати, перепливати моря й ріки, знаходи­ти у надрах корисні копалини. Прометей навчив людей готувати ліки й цілющі мастила, звільнив від страху смерті. Так для людей настало інше, радісне й щасливе життя.

Олімпійські боги почали допомагати людям, але натомість вима­гали від них поклоніння й принесення жертв. Не міг і Зевс спокійно спостерігати життя нових людей. Верховний бог розгнівався на тита­на за те, що він дав людям вогонь. Якось скликали боги раду, на якій хотіли визначити права й обов’язки людей. Прометей, побоюючись, що боги покладуть на людей багато важкої праці, навчать їх воювати, вирішив бути представником слабких людей. Більше того, він наду­мав перехитрити наймогутнішого і наймудрішого з богів, Зевса.

Прометей убив великого бика, розрубавши його на частини, за­пропонував Зевсові вибрати ту, яку він сам побажає. Хоча й части­ни були складені у дві рівні купи, складалися вони із різних еле­ментів. Першу купу складало м’ясо і нутрощі, вкриті бичачою шку­рою, а другу — самі кістки, вкриті шлунком і білим лискучим лоєм. Зевс відразу зрозумів обман і вибрав гіршу купу. Тепер він мав змогу образитися на людей і покарати їх, тобто відібрати во­гонь, принесений Прометеем. Але вдруге Прометей викрав вогонь і приніс його людям.

Зевс послав на землю Пандору разом із глечиком, наповненим усілякими нещастями та хворобами. З того часу люди забули про спокій, і лише одна Надія зігрівала їхні серця в години смутку. Але на самого Прометея очікувало покарання. Його було прикуто до скелі кайданами, а кожного третього дня величезний орел розривав пазурами його печінку. Не було мукам Прометея кінця, але він зберігав велику таємницю: колись у майбутньому народиться у Зевса син, могутніший за нього.

Великий Зевс злякався лише тоді, коли Феміда повідомила, що настане час, коли він, всемогутній, буде просити поради і примирен­ня у Прометея. Прометей багато страждав, але не підкорився чужій волі. Він знав, що захищає справедливість, адже зло обов’язково буде покарано.