БЕЗПІДСТАВНЕ ПРАГНЕННЯ ЖУРДЕНА ДО АРИСТОКРАТИЗМУ.  Видатний драматург Жан-Батіст Мольєр стоїть біля витоків фран­цузького професійного театру, а також є представником класициз­му, який у Франції розвинувся в XVII столітті. Мольєр — автор багатьох неймовірно цікавих п’єс, серед яких — комедія «Міща­нин-шляхтич».

У центрі цієї комедії — образ пана Журдена. Він багатий бур­жуа, однак не відчуває від цього задоволення, оскільки будь-що прагне здобути дворянський титул, який, на його думку, одразу осяє його ореолом значності й побожного ставлення оточуючих лю­дей. Із цією метою він наймає вчителів і починає вчитися основам музики, танців, світських манер тощо. Висміювання автором свого героя починається уже на початку п’єси, адже вчителі не вчать пана Журдена, а займаються з ним поверхово, не докладаючи великих зусить, він же ледь не танцює від захоплення. Йому здається, що після кількох уроків він уже отримав неабиякі знання й значно на­близився до титулів і почестей.  .

Головний герой п’єси здається собі дотепним, уже освіченим, граційним, однак це настільки не відповідає істині, що викликає мимовільний сміх у читачів драми або глядачів під час вистави. Він одягається у якісь чудернацькі шати з претензією на шик, на­магається наслідувати світські манери — і все мимо, заводить друзів- дворян, які сміються над ним і раді обідрати «друга» до останньої монети. Наприклад, граф Дорант постійно позичає в пана Журдена гроші, нічого при цьому не віддаючи назад. Але Журден обурений здогадом дружини, що граф ніколи й не подумає повернути борг. Цього просто не може бути, це ж дворянин, і він дав слово.

Справді, для головного персонажа драми вже сам титул означає людину розумну, гарну, талановиту, порядну, освічену… Він не задумується, що одне тільки звання не змінить його кардинально, не зробить ураз щасливим і культурним. Особливо ж затурканість Журдена видно зі сцени посвячення його у вигаданий турецький сан «мамамуші». Насправді його дурять, та він не помічає цього навіть тоді, коли його б’ють палицями (буцімто так треба для риту­алу посвячення). Комедія має щасливий фінал: дочка міщанина та її коханий Клеонт ось-ось одружаться, граф Дорант скоро одружить­ся з предметом пристрасті Журдена — маркізою, і тільки сам цен­тральний персонаж твору так і не прозрів. Мабуть, він і надалі відсто­юватиме свої «високі» права, годуватиме вчителів-нахлібників, мрія­тиме про почесті… Однак розуміємо: цього Журдену ніколи не до­сягти.

Невідповідність зовнішності, манер, освіти пана Журдена дво­рянському титулу не можуть не смішити. Мольєр настільки тала­новито показав людину, яка з усіх сил пнеться у вище товариство, що драма «Міщанин-шляхтич» заслужила на безсмертя: поки існу­ватиме театр, стільки й сміятимуться глядачі з витівок і помилок головного героя п’єси.