БАСУРМЕН

Хлопчик Семен прибіг знадвору і в очах йому темно. Тому хата йому здається за темний льох, вікна — за дірки, в які зазирає ясний день. Мати порається коло печі, і Семен просить її дати йому щось поснідати. Мати наполягає, щоб він спочатку помолився. Хлопчик починає пручатися, а мати сварить його і вказує на картину із зобра­женням страшного суду. Вона каже, що тих, хто не молиться, відда­дуть у пекло, в огонь негасимий. Семен продовжує пручатися, кажу­чи, що він звідти втече. Однак потім хлопчик потроху заспокоюється і плаксивим голосом починає повторяти за матір’ю слова молитви, намагаючись тримати такий же, як і в неї, тон і інтонацію.

Раптом у печі щось зашкварчало й зашипіло. Мати охнула й миттю крутнулася до печі. Хлопчисько нетерпляче навертає її до молитви. «Мамо: «якожеїми»… Мамо!..» — нудьгуючи промовляє Семен. Мати повертається до молитви.

Із хати двері одчинені в сіни, а із сіней видно двір і комору в дворі. Хлопчик бачить там дядькового собаку і розмірковує, чого це він зазирає в комору? Потім, кинувшись, кричить, що собака до сала в комору лізе. Мати щось ухопила і зникла за дверима.

Залишившись у хаті сам, Семен зажмурив очі, солодко-солодко потягнувся і почав пританцьовувати: «Тра-та-та! Тра-та-та! Сіла баба на кота!..» Аж тут очі хлопчика загорілися радісним, розбійниць­ким блиском: на вікні він побачив великий батьків недокурок. Швидко виліз він на лаву, прихилив до ікони близько свою голову, прикурює. Розпаливши цигарку, він устромив її в зуби, взявся в боки, осміхається сп’янілою посмішкою. Ввійшовши у хату, мати побачила це і почала лаяти Семена: «Іди мені геть! Іди, безбожни­ку, іди, невіро, з хати зовсім!… Іди собі до басурменів, живи з ними, а додому не вертайся».

Гірко ридаючи, спотикаючись, побіг хлопчина світ за очі із сіней. Знайшов собі схованку у кропиві за клунею. Сидить там, зігнувшись, поклавши голову на коліна й гуде. Жаль йому на маму, думає, чим би і їй жалю завдати. Аж тут йому спадає на думку, що краще вмерти — тоді мати пошкодує, що так сварилася. І ось уже бачить Семен, як несуть його до ями з попами, з корогвами, а мама йде за його труною, полою утирається та гірко плаче. Тут він схаменувся і подумав, щоб, чого доброго, справді, не роздивившись, не вкинули його в яму. Та вирішив, що це все ще дуже далеко.6 клас

А тим часом сонце стало все вище на небі, а під синявою неба геть- геть аж до лісу рябіє усякими квітками зелений луг. Схопившись, вистрибом через капусту, через буряки подався він до лугу, широко розставляючи руки, ліг на траву, виставив уверх коліно, дивиться у синє небо, голова — низько на землі. І маленький комар здається йому журавлем у небі, стеблина звіробою — високим-високим, аж до неба, гіллястим та рясним деревом, власне коліно — велетенською скелею. Навкруги багато квітів і травин, які вже видаються Семенові висо­ченним та густим чи то лісом, чи садом із дивних, невідомих квіток – деревин. Листки на них великі-великі, як зелені химерні покриш­ки, а квітки — ніби поначіплювані червоні миски, сині чашки та чугунки, блакитні дзвони, жовті цебри, жовтогарячі діжі. Шугають величезні метелики у білих, синіх, темно-рожевих, позолочених шов­ках. Ніби із самого неба шумить, гуде патлатий, волохатий джміль у дорогих ризах, перетятий шовковими поясами.

Летить, гуде, ніби диякон у церкві службу Божу починає: Комарі пищать, а йому здається, що це церковний хор. І вже сам Семен підспівує їм тоненьким голоском: «Господи, по-ми-и-и…»

Десь у гущавині, сховавшись у тіні велетня-листка, у срібні стру­ни вдарив невидимий цимбаліст. Закували срібними молоточками ковалики, золоті десь вінчики куючи. Святі кравчики зашуміли на срібних машинках. І роботу роблять, і службу Божу правлять.

Семен піднімає вгору руки, ніби підбираючи мотузки од небес­них дзвонів, і починає працювати руками й ногами, і голос його, як грім, розноситься далеко по всьому зеленому світу.

Припікає сонце, парить починає — і пахощами обкурюється увесь квітник-ліс. Жарко дихає материнка, п’яним духом дише де­ревій, озивається святим куривом смілка.

Бринить, шумить святий гармидер все голосніше й ширше. І над усім гамом геть-геть лунають могучі передзвони радісного нового паламаря.