Ця вулиця затишна, від невеличкої міської річки її відділяє кілька сот метрів. Вулиця неширока, на ній одноповерхові будинки старої забудови. І лише один будинок відрізняється від інших своєю архітектурою. Його збудував якийсь бізнесмен. Будинок має три поверхи, є кілька лоджій, мансарда. Високі красиві сходини ведуть до розкішного ґанку, де стоять великі керамічні вази з квітами. З обох боків ґанку величезні кам’яні колони. Ґанок має навіс з напівпрозорого пластика. Вікна будинку високі, зверху закруглені, у старовинному стилі. Покрівля з червоної металочерепиці, вінчає її флюгер із зображенням орла. Над воротами, які відчиняються автоматично, і по кутках загородження — камери зовнішнього ві-деоспостереження.

Але повернемося до самої вулиці. Напроти кожного дому — старі дерева: клени, липи, берези. Біля нового розкішного будинку — дивовижні туї, сосни з великими гілками-лапами. Дуже красиво!

Неможливо не згадати ще про одну річ, що привертає увагу.Баскетбольний щит на березі.  На міцному, товстому стовбурі однієї з беріз прикріплено баскетбольного щита. Якось дивно було дивитися на це дерево. По-перше, дивлячись на нього, хотілося б милуватися просто його красою у будь-яку пору року. І якщо щось бачити на ньому, то природно було б шпаківню. Адже кому як не птахам мала б дати притулок така розкішна плакуча береза? А тут баскетбольний щит. По-друге, я бачив, як місцеві хлопці кидали у кільце м’яч, береза щоразу при кожному влученні трусилася. У мене навіть завмирало серце. Від ударів навіть листя падали. А ось мураші безтурботно снували у тріщинках кори. Горе-баскетболісти виявляли явну неповагу до зеленого старожила нашої вулиці. Березу посадили давним-давно люди, яких, може, вже немає серед живих. Виходить, що ми виявляємо неповагу до пам’яті наших земляків.

Я сказав про це хлопцям, і, на диво, вони не сміялися з мене, не стали виправдовуватися. Почали гадати, а де краще прикріпити цей баскетбольний щит. І тут Дмитро сказав:

— Он там, зовсім недалеко, невеликий пустир. Правда, дехто з сусідів виносить туди сміття, хоч поруч сміттєві баки.

— Майданчик, або пустир, можна розчистити, — зауважив Антон. — А от яким чином облаштуємо баскетбольний щит — доведеться поміркувати. У кого які пропозиції, хлопці?

— А чому щит: буде два щити, як і належить у справжньому баскетболі, — сказав Ігор. — Мій тато працює в столярні. Звернемося до нього по допомогу.

— А мій батько, — згадав Антон, — працює на заводі з металом. Думаю, неважко буде зробити кільце і металеві кріплення до щитів.

Із стовпами вийшло набагато краще — ніхто й гадки не мав, що так пощастить. На пустирі були старі дерев’яні стовпи електропередач, що відпрацювали своє.

А чим скінчилася наша витівка — зрозуміло. Є у нас тепер місце, де можна грати у баскетбол. Слідкуємо за чистотою. Є в наших баскетболістів і свої прихильники. А от на березі, де раніше був баскетбольний щит, прикріпили шпаківню.