Антикріпосницька спрямованість. Повість М. Вовчка “Інститутка” була першим великим полотном у дожовтневій українській прозі, де з позицій рево­люційної демократії показано антагонізм між кріпаками і кріпосниками, стихійний протест проти сваволі гнобителів, засуджено кріпацтво як велике соціальне зло.

У повісті Марко Вовчок протиставила образи дівчини- кріпачки Устини і молодої пані. Головна героїня — освічена поміщиця. Вона була вихованкою Інституту благородних дівиць, де їх вчили, як поводитись у вищому світі, співати, танцювати та говорити французькою. Про роки навчання вона згадує з презирством: “Нуда така!.. І те вчи, і друге, й деся­те… товчи, та товчи, та товчи!..”

Це егоїстична людина, що відчувається, наприклад, у сцені відбору інституткою наймички.

Посадивши кріпачок за роботу, вона весь час слідкує, щоб котра з них ні хвилини не перепочила. Коли дівчата йшли обідати, вона хмурилась і сварилася. З кожним днем става­ла все лютішою.

Найбільше знущань і наруги зазнала від панночки кріпач­ка Устина, яку вона вибрала собі за покоївку. “Заплітаю коси-

не так! Знов розплітаю та заплітаю, — знов не так! Та цілий ранок ми тому пробавить. Вона мене й щипає, і штирхає, і гребінцем мене скородить, і шпильками коле, і водою зливає, чого, чого не доказує над моєю головонькою бідною!” У приступі люті панночка мало не задушила Устину. За свій нелюдський вчинок вона не понесла покарання, навпаки, на ледве живу Устину ще з погрозами накинулася стара по­міщиця: “Я тебе на Сибір зашлю! Я тебе з світа зжену!”

Так поступово, за допомогою майстерно вимальованих сцен М. Вовчок показує повну безправність кріпаків і необмежену сваволю кріпосників.

Устина, вихована в дусі повної покори панам, мовчки пе­реносить незаслужену кару. Лежачи хвора, вона не проклинає винуватицю своєї важкої недуги, люту панночку, а думає над тим, де у молодої дівчини береться стільки жорстокості: “Таке молоде, а таке немилосердне, господи!” А ввечері дівчата роз­повідали Устині, відвідуючи її, про страшне лихо, про щоденну панську наругу, тілесні покарання: “Ганну сьогодні били, учора Параску, а завтра…”

Виснажену довгою хворобою Устину, що ледве трималася на ногах, панночка зустріла важкими докорами, грубою лай­кою, погрозами. Устина і на цей раз покірно зносить наругу.

Стара поміщиця теж змінилася. Якщо до приїзду панноч­ки вона не била кріпачок, то тепер стара лютувала, немило­сердно карала, як і за молодих своїх років.

Одружившись, панночка прибрала до рук і кріпаків свого чоловіка.

Весела від природи, за вдачею лагідна і життєрадісна, Ус­тина всім бажає добра і щастя, її душа відкрита до всього прекрасного. Вона любить сонце і квіти, їй хочеться вибрати­ся з неволі. Але дівчина тільки мріє про волю. Устина близь­ко до серця бере страждання друзів. Щиро й глибоко покоха­ла дівчина парубка Прокопа, але щастя їхнє було недовгим. Прокіп без вагання стає на захист скривдженої Устини, вияв­ляє свій протест проти сваволі і самодурства експлуататорів. Непокірний і рішучий, він глибоко обурюється соціальною несправедливістю і готовий кожну хвилину помститися гно­бителям, за що жорстокий пан віддає Прокопа в солдати. Прагнення й інтереси селян-кріпаків підпорядковані гу­манній меті — боротьбі за визволення з-під кріпосницької за­лежності, або, за влучним висловом Устини, “…з пекла, з кор­миги”. Сенс життя для поміщиків полягає в якнайшвидшому збагаченні за рахунок жорстокої експлуатації трудящих