Антикріпосницька спрямованість повісті. У роки кріпосницького лихоліття почала свою літературну діяльність Марія Олександрівна Вілінська, яка ввійшла в літе­ратуру за псевдонімом Марко Вовчок. Це видатна письменни­ця другої половини XIX століття, яку І. Я. Франко назвав бор­цем за волю і людські права трудового народу. Марко Вовчок глибоко вивчила життя покріпаченого люду, його усну народ­ну творчість. Шевченків “Кобзар”, “Записки мисливця” Турге­нева, “Мертві душі” Гоголя були основними джерелами творчої наснаги молодої письменниці. Вони виробили у неї переконання, що неволя — це лихо, з яким треба боротися.

Займаючись разом зі своїм чоловіком збиранням пер­лин усної народної творчості, письменниця бачила, як важко живеться кріпакам і на Україні, і в Росії, тому й розпочала свою творчість антикріпосницькими оповіданнями і повістя­ми. Популярність творів Марка Вовчка визначалась умін­ням письменниці гостро зобразити драматичні події з жит­тя селян, створити напружений конфлікт, яскраво змалюва­ти образи представників народу та їхніх гнобителів. Т. Г. Шевченко назвав письменницю “ясною зорею” в літе­ратурі, “обличителем жестоких людей несытых”.

Тему тяжкого життя жінки-кріпачки розвинув у своїй творчості геніальний поет України Т. Г. Шевченко. Марко Вовчок розробила цю тему в прозі й вивела в своїх творах правдиві образи кріпаків, які мріяли про краще життя, боро­лися проти кріпосників.

До найкращих творів, в яких письменниця розповідає про відносини між кріпаками і кріпосниками, слід віднести повість “Інститутка”, яка належить до “найкращих перлин україн­ської літератури”. Цю повість (перша назва “Панночка”) Мар­ко Вовчок почала писати в Немирові в 1858 р., а закінчила в 1859 р. Спочатку твір був надрукований російською мовою в перекладі Тургенева в 1860 р. в журналі “Отечественные за­писки”. Українською мовою повість була надрукована в жур­нії ні “Основа” 1862 р. і присвячена Т. Г. Шевченку, чий вплив позначився на творі.

У повісті “Інститутка” Марко Вовчок показує тяжке життя  та наростання народного гніву, стихійного протесту проти  кріпосників. Кріпаки втратили терпіння, не бояттися виявити непокору, бо, як говорить Назар, “біда біду перебу­ди, одна мине — десять буде”.

Головними героїнями твору є дві жінки, які постійно про­тік тавляються: Устина і панночка. Розповідь ведеться від Імшіі кріпачки, отже, крізь призму її сприйняття змальовано іііімів, кріпаків та взаємини між ними. “Люди дивуються, що и иесела: надійсь, горя-біди не знала… Було, мене й б’ють (бодай не згадувати) — не здержу серця, заплачу, а роздума­юсь трохи — сміюся”. Такою змальована Устина на початку твору. Це образ людини, яка зазнала багато горя. З дитин­ства вона залишилася сиротою, виховувалася у чужих лю­дей. Потрапивши до панського двору, Устина відчула весь тягар кріпосницької неволі. Вона прагне до волі: “Коли б воля, заспівав би так, щоб і на селі лунало”.

А ось і друга головна героїня повісті — інститутка. Вона теж сирота, але живе у розкошах, на утриманні своєї бабусі, багатої поміщиці. Панночка виховувалася в інституті, де пе­реслідувала одну мету: “…аби я знала, чим себе між людьми показати”. Це жорстока, вередлива жінка, в образі якої Мар­ко Вовчок показала типові риси поміщика-кріпосника. Інсти­тутка у своїй поведінці нічим не обмежена, лайлива, егоїстич­на, вередлива. Повернувшися в Дубці, панночка покохала пол­кового лікаря, одружилася з ним і одразу ж взялася за здійснення своїх планів: збільшити своє багатство, стати за­можною і незалежною ні від кого поміщицею. Всю злість, людиноненависництво, притаманні її натурі, вона зриває на кріпаках, а найбільше дістається Устині.

Кріпачка Устина — багата і красива натура. Вона щира і привітна з подругами, з повагою ставиться до бабусі-кріпач- ки, заступається за неї, коли панночка починає її бити. Вона розумна і спостережлива, уміє розпізнавати людей і влучно та дотепно давати їм характеристику. Вона щиро покохала Прокопа, почуття дівчини глибокі, безкорисливі. Порівнюю­чи кріпачку з поміщицею, письменниця відзначає моральну вищість представників з народу. Панночка з презирством ставиться до кріпаків, знущається з них. “Люди прокида­лись і лягали плачучи, проклинаючи. Усе пригнула по-своє­му молода пані”.

Устина, хоч і неписьменна, має багатий життєвий досвід, добре розбирається в людях. Панночка закінчила інститут, але не придбала ніяких знань. Вона не здатна на глибокі і щирі почуття. Після одруження прибирає до своїх рук і чоло­віка, не зважає на його думку.

У словах і думках Устини втілені настрої закріпаченого селянства. Слід відзначити, що кріпачка сама не стає на шлях активної боротьби проти кріпосників, але вона підтримує сміливі бунтарські вчинки Назара і Прокопа, поділяє їхнє праг­нення до волі.

Мова Устини проста, лагідна. Панноччина — груба і не­ласкава, у звертаннях до кріпаків у неї переважають грубі слова, лайка. “Я тебе на шматки розірву! Задушу тебе, гади­но!” — кричить вона Устині.

В образах Назара і Прокопа Марко Вовчок правдиво зоб­разила здатність кріпаків до протесту, до боротьби. Гордий Прокоп не .може дозволити панночці бити Устину. Чоловік притримав її руку зі словами: “Цього вже не буде! Годі”. Суворо попереджує він і пана: “Не підходьте, пане, не підходь­те”. За непокору пани віддають Прокопа в солдати.

Назар вороже ставиться до панів і хоче втекти від них. Як людина великої сили волі, він здійснює свій намір. Його глибоко хвилює горе Устини, доля інших кріпаків.

Катря, дружина Назара, теж здатна виступити проти волі панночки, вона відверто виявляє свій гнів проти панів: “Тепер я вже не боюся вас! Хоч мене живцем з’їжте тепер!” Через настрої Катрі, Назара і Прокопа відображено наростання на­родного гніву, протест кріпаків.

У повісті “Інститутка” Марко Вовчок створила типові риси кріпаків — представників пригнобленого селянства — і по­міщиків, їх прагнення найжорстокіше експлуатувати кріпаків. Письменниця розкрила класові суперечності, що були влас­тиві тій епосі, довела необхідність рішучої боротьби проти кріпосницького гноблення. Вона продовжила антикріпосні традиції поезії Т. Г. Шевченка, виправдала і схвалила вчинки  кріпаків, які протестували проти гніту і насильства.

Отже, Марко Вовчок піднесла в повісті “Інститутка” ідею боротьби проти кріпосництва, показала могутню силу народу, його прагнення до визволення, ненависть до рабства.