Аналіз сонета. Герой сонета «Щасливі квіти й благовісні трави» постає замріяним, заглибле­ним у самого себе. Він любить життя і сприймає красу природи. Він обожнює цей світ, тому що в ньому живе його кохана Jlaypa. Саме кохання збуджує в його душі потяг до краси, до досконалості.

Лауру ми бачимо очима закоханого: вона — прекрасний ідеал, божество («слі­ди святі»), майже безтілесна, реальна й нереальна водночас. Поет передає не зовнішність коханої (ми дізналися лише про її чудові ніжки та колір цнотливих очей), а її духовну сутність: їй радіють прим’яті нею трави, пісок і вся природа навколо, вона — джерело щастя та смутку ліричного героя.

Розмовна італійська мова, якою написаний вірш, надає можливість поету при­страсно і образно розповісти про своє кохання, яке очищує його душу, облагоро­джує її, розкриває її назустріч красі.

Автор використав багато засобів художньої виразності, які створюють ідеаль­ний образ коханої: епітети (щасливі квіти, благовісні трави, ріки голубі), порів­няння («віти, наче пави»), метафори («о ріки голубі, ви омиваєте Лаури очі, їх блиск перебираючи собі») створюють враження реальності та водночас нереаль­ності цієї жінки.

Цей сонет можна назвати сонетом-роздумом, у якому легкий смуток героя і його щастя від краси природи та самого існування коханої створюють настрій під­несення й урочистості, схиляння перед високим і вічним почуттям кохання.