Аналіз сонета А. Міцкевича «Гробниця Потоцької». У 1827 році «Кримські сонети» стали одним із найпопулярніших видань; поль­ський поет здобув визнання своїх сучасників у Росії. Цей факт не дивує, адже зав­дяки змісту і художній формі поезій збірки вона увійшла до золотого фонду сві­тової літератури.

Серед «Кримських сонетів» одним із найкращих є «Гробниця Потоцької». Лі­ричний герой цього сонета — типовий для всіх творів збірки: самітник, патріот, якому «світяться громадою ясною зірки, до польської обернені землі». Він знає, що помре на чужині, і сподівається, що хоча б приязна рука його поховає, і сло­ва рідної мови почує він над могилою. Герой — поет, що тонко відчуває красу і гармонію природи, схильний до філософських роздумів, замріяний і вірний сво­їм ідеалам, людина, яка кидає виклик долі. Хоча краса Криму зачаровує його, але не втішає.

Сонет, який за формою є ліричною сповіддю, написаний під враженням від Бахчисарайського фонтану — пам’ятки величі та розкошів колишньої Османської імперії. Руїни цієї споруди для ліричного героя стають символом одвічного праг­нення людини до свободи, яке не можуть знищити ані час, ані тиранія.

Легенда розповідає, що фонтан — це сльози прекрасної бранки кримського хана Керім-Гірея — польки Марії Потоцької. У нотатках, що передували створен­ню сонета, поет писав: «Недалеко від ханського палацу підноситься гробниця, збудована у східному стилі, із круглим куполом. Серед мешканців Криму існує переказ, що цей пам’ятник був поставлений Керім-Гіреєм на могилі невільниці, яку він дуже кохав. Була то ніби полька з роду Потоцьких. Достовірних фактів про це не існує». Ліричний герой знаходить паралелі у власній долі та долі поло­нянки. Він сподівається на те, що його згадуватимуть так само, як Марію, адже передчуття підказує йому смерть на чужині далеко від батьківщини, повернення до якої йому заборонено:

О полько! Як і ти, я вмру на чужині.

Хай приязна рука мене хоч поховає!

(Переклад М. Рильського)

Сонет побудовано з використанням прийому контрасту. Розкішні сади, край весни контрастують зі смертною печаллю. Молода красуня, яку поет порівнює з молодою трояндою, зів’яла в гаремі. Зірки, які, як задається поету, обернені до польської землі, лише увиразнюють почуття ностальгії ліричного героя, який не має можливості бути на Батьківщині.

Легенда про Марію — полонянку гарему — набуває в «Кримських сонетах» узагальнюючого значення, як і біль ліричного героя, його туга за батьківщиною та водночас приреченість на вічне відчуження й душевні переживання, незрозу­мілі Для інших:

І вчую я слова, шо чув у ріднім краї.

Поет, складаючи тобі на честь пісні,

Побачить гроб і мій — для мене заспіває.

(Переклад М. Рильського)

Сонет вражає яскравими метафорами та епітетами: троянда молода, юні дні,’ злотисті мотилі, спогадів черва, ясна громада зірок, огненна сльоза, приязна рука тощо. Приваблює прагнення ще молодої людини пізнавати життя, знаходити від­повіді на складні філософські питання. Цікаво, що ліричний герой — людина з великим почуттям національної честі й особистої гідності, яка не кориться ударам долі, не гнеться від життєвих буревіїв. Навіть на чужині герой не гине духовно, тому що його порятунком стає творчість.