Алегоричні образи в поезії «До кобзи». Важко було письменникам творити в умовах винищування українського слова. У часи, коли кожний твір, що мав надрукуватися, підлягав гострій критиці і прискіпливому цензуруванню!

Але за допомогою різноманітних художніх засобів вдавалося митцям слова відображати у своїх творах «правду життя», засуджувати несправедливість у будь-яких її проявах, викривати злодіяння проти трудового народу, підтримувати його в складних ситуаціях. Дуже часто вдавалися письменники до застосування алегорій. На цьому художньому прийомі побудована велика кількість творів, автори яких намагалися викрити вади і пороки як окремих людей, так і суспільства в цілому, засудити антинародну політику уряду. Алегоріями насичені байки Григорія Сковороди, широке використання знайшов цей прийом у творчості Тараса Шевченка. Звертався до алегорій і Пантелеймон Куліш.

Його поезія «До кобзи» демонструє вдале залучення алегоричних образів для передачі ідей художнього твору. Тільки завдяки алегоріям поет зміг висловити свої думки і переконання.

Алегоричний образ кобзи виступає в поезії як узагальнений «символ» поета, що своїми творами доносить правду до людей і є для них «єдиною одрадою». Слова поета мають відкрити очі народу і сприяти усвідомленню ним своєї значущості і могутності, воно повинно «дзвеніти» і не давати «душам братерським засмучуватися». У поезію введено алегоричний образ

«рідної сім’ї» — українського народу, а також «рідної хати» — єдиної неподільної батьківщини. Згадуються «братерські душі» і «мертві брати» — кращі сини України, що поклали своє життя на вівтар вітчизни. Ситуацію в Україні автор змальовує в темних, мінорних тонах:

Темно надворі, зоря не зоріє,

Вітер холодний з півночі віє,

Квилять вовки по степах-облогах.

Північ виступає алегорією самодержавної Росії, яка «холодними вітрами» — різними указами і постановами — «заморожувала» життя в Україні. Однак автор не втрачає оптимізму, він вірить, що «із мертвих воскресне Вкраїна», що прийдуть довгоочікувані зміни, оновиться суспільство і настане вільне, щасливе життя. Поет сподівається «живої весни» — образ весни є алегорією революційних змін, народження і розквіту нового життя.

П. Куліш звертається до кобзи, закликає дзвонити і збудити національну свідомість нашого народу; вірить в те, шо здатне слово поета розбудити чиєсь «ще не спідлене серце», і в те, що обізвуться одне до одного серця людей, як озивається «на бандурі струна до струни».