АЙВЕНГО УЗАГАЛЬНЕНИЙ ОБРАЗ. Чи живуть сьогодні справжні лицарі, сміливі, мужні, справедливі? Ті лицарі, які думали не про свої потреби й бажання, а подвигами й славними вчинками возвеличували кохання і прекрасних дам?

Безперечно, й у нашому сучасному житті залишається місце для благородства й подвига, але справжній взірець ідеального лицаря подається у романі В. Скотта «Айвенго».

Відразу слід зазначити, що в критичній літературі образ Айвенго відносять до найслабших сторін роману. Зокрема Р. Самарін стверджує: «Уілфред Айвенго, вірний слуга Річарда і персонаж, в уста якого автор вкладає постійно похвалу замислам і справам Річарда, не може бути названий удачею В. Скотта. Як ідеалізований образ Річадра…, так ідеалізований і образ вірного його слуги — Айвенго, що виділяється своєю неправдоподібністю, непереконливістю серед інших образів роману, таких живих, правдивих…».

Так чи інакше, але історія лицаря Айвенго, його вірного служіння королю Річарду, його безмежного кохання до Ровени складають стрижневий елемент композиції роману. У передмові автор пояснює свій вибір імені головного персонажа, зазначаючи, що він був зумовлений старовинним англійським віршем.

У годину роздумів автор згадав вірш, в якому розповідалося про три маєтки, що. були відібрані у відомого Хемпдена як кара за його нечемну поведінку по відношенню до Чорного принца.

Далі автор пояснює, наскільки важливим був цей вибір: з одного боку, це ім’я звучить на староанглійський лад, а з іншого, — не містить будь-яких вказівок на характер твору. Це дає можливість бути правдивим і чесним, не вводити в оману читачів, які, можливо, будуть очікувати від оповіді чогось іншого. Він не помилявся, оскільки вже перші читачі висловили своє незадоволення: мовляв, Уілфред мав бути призначений для Ребеки, характер якої порівняно з Ровеною більш привабливий. Проте завданням автора було не задовольнити читача, а переконати його в тому, що справжня доброчесність завжди винагороджується. Можливо, Ребека і закохалася в Айвенго, але змогла перемогти свою пристрасть.

У чому ж полягає ідеальність лицаря Айвенго? Для того щоб відповісти на це питання, слід згадати всі кроки героя на шляху до щасливого фіналу.

Зіткнувшись із гіркою і жорстокою несправедливістю Бріана де Буагільбера, благородний лицар бере обітницю помсти.

На арені турніру він з’являється як лицар Позбавлений Спадщини. Хоча й в серці героя вирує справедливе обурення, він поводить себе благородно, пропонуючи противнику як слід підготуватися до смертельного двобою. Айвенго перемагає у турнірі, але попереду на нього очікує не менш важливе випробування — вибір королеви кохання й краси. Він давно кохає Ровену, тому не виникає жодних сумнівів у тому, хто стане королевою.

З іншого боку, саме тоді читач розкриває таємницю лицаря Позбавленого Спадщини, упізнавши в ньому Айвенго. Причому вибір лицаря має ще одне значення. Він, перемігши найзапеклішо-го ворога, доводить не тільки силу свого кохання, а й непокору перед завойовниками норманцями: «Серед норманських дівок почулося невдоволене перешіптування, вони також не звикли до того, щоб надавали перевагу саксонкам перед ними, так само, як норманські лицарі не звикли до поразок на лицарських іграх, які самі ж започаткували».

Благородство Айвенго проявляється і в тому, як він поводиться зі зброєю та конями переможців. Головним для нього була перемога над головним ворогом Бріаном де Буагільбером, а не якісь честолюбні наміри. Не маючи у кишені грошей, Айвенго відмовляється заробити, коли випадає така можливість.

Наступного дня щастя відвертається від Айвенго, хоча й у цьому випадку рішучу роль відіграє підступність та ницисть його ворогів, які не соромляться виступити втрьох проти одного. Якби не втручання лицаря Чорного Нероби, який насправді був королем Річардом, наслідки цієї бійки були б печальні. Поранений Айвенго потрапляє під опіку Ребеки.

Військо, очолюване Робін Гудом, визволяє невільників замка Фрон де Бефа. Проте Буагільбер викрадає Ребеку й утримує в неволі, вимагаючи, щоб вона дала згоду на шлюб. Саме тоді Айвенго ще раз демонструє свої найкращі людські якості: після того як Атель-стан відмовляється від Ровени, шануючи почуття закоханих, Айвенго приходить на допомогу Ребеці. Про що свідчить цей факт? Айвенго не залишає дівчину, яка врятувала йому життя, незважаючи на те, що в цей час його бажання стали реальністю — він нарешті з’єднався з коханою, порозумівся з батьком.

Фінал роману не можна назвати ідеально щасливим, і в цьому прочитується головний задум автора. Його натяки підкреслюють, що реальне життя набагато складніше, ніж це часто описується в книжках. Так, дійсно, Айвенго одружується з Ровеною, але чи не  згадує він коли-не-коли красу й добросердя Ребеки? І в останньому абзаці: із смертю Річарда загинуть всі честолюбні мрії та прагнення Уілфреда Айвенго.

Отже, на мою думку, ті, хто дорікає письменнику за схематичність і неправдоподібність образу Айвенго, помиляються. Можна сказати, що Айвенго живий і неправдоподібно був невтіленою в реальність мрією В. Скотта — мрією про ідеального чоловіка.