Африканські маски… в метро. Я дружу зі своїми батьками. Ми розуміємо одне одного, і конфліктів між нами майже не буває. Я пишаюся і мамою, і татом. Мама працює у середній школі викладачем математики, а ось професія батька мені здається більш романтичною. Він машиніст електропотяга метрополітену.

Батько — людина сучасна, і не тільки тому, що він має справу із сучасною складною технікою. Робота вимагає великих знань і досвіду. Він любить футбол, бокс — батько прихильник братів Кличко, сам займається спортом. Коли в нього зранку вільний час, виходить на пробіжку, а якщо батько вільний увечері, відвідує тренажерний зал. Батько не палить, байдужий до оковитої. Він приділяє багато уваги і нам з мамою. Рідко, але буваємо в театрі, в планетарії, виїжджаємо відпочивати за місто. Навіть його зовнішній вигляд дозволяє безпомилково сказати, що батько веде правильний спосіб життя. Він високий, має худорляву статуру, у нього широкі плечі, сильні міцні руки, ходить стрімко. Я люблю, коли батько посміхається. Його темні очі під пухнастими віями випромінюють тепло. (Так, я не перебільшую, вії дійсно пухнасті, навіть мама заздрить!) Посмішка відкриває білі міцні зуби. Щіточка вусів робить його обличчя загадковим, особливо коли обличчя зосереджене. Мама каже, що ми дуже схожі. І дійсно, ми обидва маємо темне густе волосся, правда, нещодавно я побачив, що над його чолом з’явилася сивина І овал обличчя однаковий: злегка подовжений.

Батько — охайна людина. Якщо я можу собі дозволити не стежити за своїм взуттям два-три дні, то він, як кажуть, пилинки здуває з черевиків. І не треба йому нагадувати, щоб змінив сорочку.

Мені завжди кортіло побувати в кабіні електропотяга.

Батько пообіцяв, що домовиться, і я зможу зробити з ним рейс.

Увечері, коли тато прийшов додому, він сказав:

— Я порадую тебе. Завтра субота, ти не йдеш до школи, і в мене є вільний чаї зранку. От і підемо разом у депо…

…Коли я ввійшов у кабіну електропотяга, я не міг второпати, що коїться. Всі ми звикли до реклами у вагонах, але навіщо вона тут? Реклама мигтіла на моніторі машиніста, потім реклама на екрані змінилася картинками з життя мешканши джунглів. Мигтіли кадри із зображенням саван, гір, морів із їхніми мешканцями, Потяг вирушив повільно. У тунелі не було видно ліхтарів. Але по всьому тунелю було розлите світло, яке час від часу змінювало свій колір: то світло-рожеве, то зеленувате, то весь простір заливало блакитним світлом.

Мій погляд був прикутий до стін. Стіни нагадували експозицію підземного музею. То раптово виникали африканські маски, то ліпні зображення ящерів, динозаврів, величезних слонів. несподівано до скла кабіни машиніста з боку тунеля приліпився величезний пугач. Сірого з жовтим кольору пір’я, великі круглі, немов плошки, оранжеві очі, які просто дивилися на мене і не мигтіли.

— Тато, що це за дива? — запитав я пошепки.

Тато повернув у мій бік голову, і я здивувався ще більше: на його обличчі була маска зайця.

— Ти ж сам хотів проїхатися в кабіні машиніста, — почув у відповідь. — Прокидайся, ти ж, Дмитрику, не забув, що ми йдемо сьогодні до мене на роботу?

Я розплющив очі і зрозумів, що лежу у ліжку у своїй кімнаті. Поруч стоїть тато і посміхається.