Афористика Євгена Дударя. Твори сучасного письменника Євгена Дударя в більшості своїй сатиричні. Але неправі ті читачі, які вважають, що комедійні та сатиричні твори існують лише для того, щоб розважити, щоб допомогти весело провести час. Насправді такі неуважні читачі дуже багато втрачають! Навіть смішне у творі спонукає до серйозних роздумів, ще віддавна в літературі комедійні твори були чи найбільш повчальними з усіх: згадаймо твори Мольєра, чи генія української комедії Карпенка-Карого, чи твори Остапа Вишні.

Так само і в творах Євгена Дударя я побачив багато мотивів, які спонукали мене до роздумів про наше життя, адже ці творц писалися не так вже й давно, тож є надзвичайно актуальними. Але я не міг не помітити ще одну рису у твор чості письменника, а саме — афористичність його висловлювань. Деякі фрази я навіть виписав собі до записника, куди завжди виписую висловлювання, які здалися мені влучними та оригінальними. Познайомившись ближче із творчістю автора, я ще більше зацікавився його афоризмами і навіть знайшов окремі добірки, правда, опубліковані не окремою книжкою, а в електронних виданнях.

У своїх афоризмах Євген Дудар торкається усіх сторін нашого життя. Це й не дивно: пильне око сатирика помічає усе, не може оминути людських вад, намагається вказати на них, звернути увагу людей. Звісно, близька авторові тема літературної діяльності, тож наведу кілька висловлювань стосовно письменницької праці:

«Коли у гумориста нема почуття гумору — ще не страшно. Страшніше, коли нема почуття міри».

«Для того щоб сміх перевернув світ, точкою опори має бути власне- серце».

Цей вислів, як на мене, можна поставити епіграфом до всієї творчості видатного українського сатирика. Адже ми знаємо, що одна з головних рис комедійного, сатиричного твору — відсутність позитивних персонажів. Але створення цілої панорами негативних образів в жодному разі не може бути наслідком негативного ставлення до людей, до людини. Такі твори не зацікавлять читача. Тільки нелика любов до людини може бути стимулом до створення негативних персонажів! Читаючи твори Євгена Дударя, я відчув ту велику любов до людини, яка робить письменника письменником. 1 мені здалося, що ці тексти і справді про-іішли крізь серце (спостережливе око, гострий розум, безумовно, важливі, але тільки гаряче серце здатне вдихнути те живлюще повітря у літературний текст, яке і робить твір вічним, цікавим, живим). Щодо людей, які забувають про серце, читаючи чи створюючи художнє слово, письменник висловився так: «Зараз багато не так літературних критиків, як літературних терористів». Яке влучне визначення! Гумористичний твір, навіть коли він і критикує, має бути добрим, тоді він виховує, а не кривдить: «Усмішка — повітря, яким душа дихає», — пише Євген Дудар.

Висловлюючи своє ставлення щодо становища українського народу, переймаючись його непростою історією, автор використав порівняння з відомим міфічним героєм: «Прометей був у багато зручнішому становищі, ніж українець. Йому клював печінку лише один орел». Не оминає письменник і теми історії як такої, пишучи: «Про героїв старих воєн згадують переважно перед новими», або «Страшні не королі. Страшні їхні блазні».

Не минає Євген Дудар і складніших питань (хоча чи можемо ми говорити, яке питання з-поміж вічних є складнішим?), говорячи про сутність людини, її призначення, її душу. «Не кожен, від кого пахне ладаном, святий», «Любов до ближнього вимагає жертв». Або алегорично: «Сполохані орли злітають у небо, сполохані жаби стрибають у болото».

Мені було дуже цікаво не тільки читати твори Євгена Дударя, а й знайомитись з його афористикою. Це великий талант — лаконічно висловити широкі, істинні знання про світ, про історію, про людину. Євгенові Дударю дано цей хист. Я впевнений, що прочитати його висловлювання буде цікаво і, головне, корисно кожному. Деякі з афоризмів письменника вже увійшли в моє мовлення, прикрашаючи його та урізноманітнюючи. Ось так, зовсім не очікуючи того, я виніс для себе нове знання про життя з кількох рядків влучного, глибокого тексту.