БЛАКИТНА ДИТИНА

Частина перша

Через місточок

Автор-оповідач розповідає казку про чарівний місточок над бе­зоднею між людиною та всім потрібним для життя. Із кожним днем цей місток стає вужчим, а ноша людини — важчою.

Автор йде через місточок своєї пам’яті до берега прожитих років.

Біля вікна

Мама оповідача працює сільською вчителькою та виховує двох синів: п’ятирічного Толю (оповідача) й дворічного Сергія.

Хлопці чекають маму в хаті і навіть поділили між собою шибки вікна. Вже вечір. Старший брат боїться спуститися на підлогу, але відповідальність за молодщого змушує бути сміливим.

Ванько

Хлопці побачили на греблі незнайомця, який тримав довгий прут із прив’язаною ниткою.

<…> Діловито підшморгуючи кирпатим носом, хлопчина за­взято хвиськав по воді довгою ниткою. <…>

Незнайомий хлопець хвалився, що так він учора велику рибу впіймав.

<…> Другого дня ми вже втрьох завзято вимахували лозинами… Риби не навудили, зате подружилися з Ваньком. <…>

Цей хлопець хвалився, що в нього найкраща матір. Але одного разу він побачив, як приголубила своїх синів мама оповідача. Роз­чулившись, Ванько вибіг із хати й плакав на греблі.

Не хочу раю

Ховаючись від грози, брати зустріли сина сусіди Миколку. Він навчив їх молитися й розповідав про рай. Але Толю приголомшила розповідь Миколчиної бабусі про те, що в раю треба буде співати. Він ненавидів уроки співів і тому перехотів потрапляти до раю. Навіть через це побив Миколу.

Помста

У селі проживав скляр, який майстерно вставляв скло. Жив він самотньо. Давно колись висватав скляр найгарнішу дівчину села й побудував велику хату. Але в роки громадянської війни бандити за­били наречену. Дізнавшись про це, він спалив свою хату.

Хлопці дружили зі склярем, але стався неприємний випадок. Граючись з Миколкою, Толя полетів із товаришем на велике скло. За це чоловік їх кинув у кропиву. Хлопці вирішили помститися. Вночі вони прийшли до нової школи й вибили шибку цеглиною. Вранці скляр побачив це і заплакав. Хлопцям від цього стало дуже соромно.

Пастка

Одного разу Толя вирішив у тині зробити дірку, щоб зручно було спостерігати за вулицею. Вистромивши голову, він зрозумів, що не може її висунути назад. Та ще велика муха сідала на мокре від сліз обличчя. Нарешті старий дід з’явився на вулиці. Голова хлопця спо- ч» псу його злякала, але він все ж таки звільнив Толю з пастки.

Отака моя доля

Родина оповідача зібралася йти в гості. Мама зодягла синам нові штани з перламутровими ґудзиками. Сусідська дівчина Соня по­мітила ці ґудзики. Вона запропонувала їм показати квочку на ка­чиних яйцях в обмін на ґудзика. Коли прийшлось відривати ґудзи­ки, він зламався, а Толя полетів прямо на качині яйця.

Котилася торба

Толя, Сергійко, Сонька і Галя гралися в жмурки. Толя вирішив с ховатися в печі та ще сажею перемазався, щоб налякати Соню. Тільки замість Соні піч відчинила тітка Одарка, мама Соні.

<…> Возили тітку Одарку за сорок кілометрів до славетної во­рожки — виливати переполох. Одужала зовсім Соньчина мати чи и і, я не знаю, однак до самої смерті твердила, що на власні очі бачи­ла чортяку. <…>

Смоляний бичок

Миколка повідомив, що бачив біля хати зайця. Діти вирішили його спіймати, виливши під вікном смолу. Тільки вночі в неї потра- иила бабуся й тато Миколи. За це хлопцю дісталося.

Два літри

У першому класі діти додому отримали задачу:

«Господиня надоїла від корови 16 літрів молока, а від кози — 2 літри. Скільки всього літрів молока вона надоїла?»

Учні не вирішили задачки, бо вважали, що у кози літри менші.

Трохи історії

У четвертому класі Ванько, Толя й Соня готували історію втрьох. Вирішили пограти в князів. Одягли хлопці картузи-шоломи, а Соня новий чавунець.

Ванько так «вперіщив рогачем по чавунцеві», що прийшлося в кузні його розпилювати.

Кіт на дорозі

Толя й Ванько по дорозі до школи зустріли чорного кота. Через забобони довго вони обминали кота, але покарання за запізнення на урок їх не обминуло.

Частина друга

Блакитна дитина

<…> У дядька Матвія був найвищий пліт, найзліший собака, найважчий кийок і найсмачніші в саду яблука. <…>

Толя наважився полізти в сад грізного дядька через симпатію до однокласниці Олі Чровжової, чиє прізвище кожен новий учитель не міг вимовити.

Толя встиг підбігти до яблуні та вдертися на гілку. Але внизу вже очікував пес Полкан. Гілка зламалася, герой полетів у руки дядька Матвія.

<…> Дядько Матвій не випустив мене з рук, поки втер усю кро­пиву в оте місце, заради якого, власне, і носять штани. <…>

Толя помстився ворогу, викопавши з Ваньком яму на подвір’ї самогонщиці Олени, до якої ввечері ходив дядько. До ями потрапи­ли і дядько Матвій, і голова ССТ (сільського споживчого товариства).

Однокласник Толі Василь лякав дівчат жабенятами, тримавши їх у роті.

Спробував зробити так і Толя, але, зустрівши завуча, з переля­ку проковтнув одну. За це заслужив великої слави у школі.

Класний керівник їхнього п’ятого «Б» Віктор Михайлович «був нам скоріше старшим товаришем, аніж строгим керівником». А учи­тельку російської мови та літератури Варвару Іванівну учні змуси­ли називати їх не дітьми, а «товаришами».

Завдяки кмітливості вдячних учнів Віктор Михайлович одру­жився із місцевою красунею Галиною Іванівною. Його суперника — машиніста Федора Бурлаку вони обкидали бовтанками.

Через гру на ґудзики Толя підрізав усі ґудзики брата та матері, але йому так і не пощастило.

Одного разу із Сергійком хлопець пішов по раки. Зібравши відро, пішли додому. Схилившись над кручею, Сергійко утопив відро. Толя сумував, що за це звинуватять його, бо він старший.

Мати купила Толі новий костюм. Він був такий гарний, що хлоп­цю доручили нести прапор на святі останнього дзвоника. Після свя­ти він біля річки грався із донькою завуча Світланою й, не розраху­вавши сили, впустив її у воду.7 клас

Чекаючи покарання, сховався Толя на горищі. Увечері побіг до хлопців кататися на шпалах. Підслизнувшись, пірнув з головою Гіідний хлопець та ще в мазуті забруднився. Пропав новий костюм. Матері Толя сказав не купувати нових костюмів, бо через них одні неприємності.

Оце поки й усе про блакитну дитину. Так автор називає себе, бо дружина із бабусею перед сином зобразили його ангелом, яким він, звичайно, не був у дитинстві.

<…> Весь той день, до пізньої ночі, не давала мені спокою ота блакитна дитина. І я, врешті-решт, зрозумів, що не спекаюся її, доки не розповім усієї правди. <…>