Мотив любові до життя у поезії О. Блока завжди сприймається читачем як поет, зважаючи на особливості світогляду і навіть зовнішнього вигляду: блідий, сумний, занурений у споглядання. Однак цей зовнішній імідж, який створив О. Блокові на портреті художник К. Сомов, не зовсім відповідає суті життєвої і творчої позиції О. Блока. Звичайно, поет віддав данину романтичному захопленню, спробував зазирнути за межу цього світу, намагаючись пізнати непізнане через явлені символи. Однак роздивившись цей світ, поет назавжди полюбив його до найбільших подробиць, бо прийняв усе як є:

О життя! Пізнаю і приймаю!

Шлю привіт тобі дзвоном шита!

(переклад П. Кочура)

Найвідоміший вірш «Весно, весно, без меж і без краю…» передає почуття поета, що. побачивши безмежжя й різноманітність життя, захоплено вигукнув: «Пізнаю і приймаю!» До того ж поет добре розумів, шо саме доведеться прийняти: «ненависть, прокльони, любов», «Піднебесні простори веселі і пекельний невільницький труд!». Ате О. Блок завжди споглядав життя з оптимізмом, бо сподівався багато чого встигнути:

Яка жага безумна — жить.

Все здійснене обожествити,

і втілити все нерозкрите,

В нечуваному продзвеніть.

(переклад М. Рильського)

Поет добре розумів глибину горя й трагізм існування, але розумів і те. що життя коротке, отож не можна гаяти часу на смуток і сльози. Та хіба у Блока немає сумних віршів? Є, звичайно. Він жив звичайним людським життям, і в його приватному житті були трагедії, що вилилися у поетичні рядки. Зокрема «Ніч. Вулиця. Ліхтар. Аптека». Яка безодня розпачу й безнадії! Але він долає печаль. «Оптимізм взагалі — нескладне й небагате світобачення, шо включає можливість подивитися на світ як на ціле… Він ніколи не збігається з трагічним світобаченням, яке само здатне дати ключ до розуміння складності світу», — писав Олександр Блок. Отже, оптимізм поета не був чимось випадковим чи надуманим. Він логічно випливає з усього, що написав Блок:

Ні, не похмурість, не могила

Була в душі його на дні.

Він весь — свобода яснокрила.

Дитя при світлому вогні!

(переклад М. Рильського)

Саме так він сприймав сам себе, і немає підстав не вірити в щирість цих рядків, як і інших, де звучать нотки самоіронії, гумору. Так може мислити й писати лише по-справжньому великий поет, який осягнув ужитті головне і не розучився любити людей і саме життя.